Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Спадкоємець

Через той самий нещасний випадок батько й мати Луара стали свідками його вчинку.

Батько — і Луар був щиро в тому впевнений — сам із задоволенням пожбурив би каменем у ненависного старого; однак реакція його виявилася зовсім не такою, як очікувалось. Батько був похмурий і мовчав — а вже мати й зовсім стемніла, як хмара. Луарові дохідливо пояснили, як недобре завдавати болю старим, та ще й божевільним, який огидний його вчинок і яке покарання за це слід понести; реакція батька свідчила про те, що сталося дещо жахливе, та й сам хлопець уже встиг переконатися в непоправності свого вчинку. Мати стисла зуби й послала по різки — і Луар, якому дотепер не випадало такого покарання, чудово знав, що рука в неї не здригнеться.

Тоді він узяв батька за лікоть і пошепки попросив його власноруч виконати вирок. Він не знав, як склалися б потім їхні стосунки з матір’ю, — але від батька він ладен був з радістю стерпіти й це. Тим більше, що в глибині його душі, як і раніше, жила впевненість: батько б і сам…

…Вони покружляли вулицями, постояли на горбатому містку над каналом; Луар відчував, що батько збирається з думками, а можливо, й із духом, — і мовчав, боявся виявитися дурнем, щось порушити. У ньому чомусь міцніла впевненість, що сьогоднішня прогулянка відкриє йому, Луарові, щось важливе, здатне наблизити його до батька — хоча ближчими бути, здавалося б, уже неможливо…

— Синку, — озвався нарешті полковник Солль. Маленький камінчик вирвався з його руки й потонув у каналі, по воді розбіглися тонкі кола. — Ти сьогодні дуже добре фехтував.

Луар здригнувся. Він очікував яких завгодно слів — але тільки не цих. Він не зміг стримати задоволеної посмішки — але чудово зрозумів, що батько хоче чогось більшого, ніж просто похвалити.

— Ти добре фехтував, — провадив батько, кидаючи інший камінчик, але, бачиш, ти ж можеш взагалі не фехтувати… Якщо раптом не схочеш… Від цього ми не любитимемо тебе менше.

Спантеличений Луар дивився, як розходяться по воді темні кола. Батько посміхнувся:

— Ти можеш не вступати до університету й не прочитати більше жодної книги… Нам буде сумно, але все одно ми тебе не розлюбимо. Розумієш?

— Ні, — зізнався Луар.

Батько зітхнув:

— Теля качається в ромашках і ссе вим’я… А тепер уяви, що те саме робить здоровенний бугай.

Помовчали.

— Я щось не так роблю? — зважився пошепки запитати Луар. Батько застромив руку в плутанину свого білявого, як і в Луара, волосся, змів із чола настирливі пасма:

— Я, певне, висловився не так… Малий, не можна до старості жити дитинством. Кгм… Старість твоя далеко, звичайно, але настав час обирати…

Луар переривчасто зітхнув. Потупив погляд, вивчаючи мокрицю на вологому камені поруччя.

Батькова рука лягла йому на плече:

— Денеку…

— Обери за мене, — раптом палко попросив Луар. — Мені здається… що в тебе краще вийде.

Батькові пальці на його плечі стислися:

— Ну не можна ж так! Ти чоловік, ти вирішуєш свою долю…

Луар зітхнув знову. Ось цього він і боявся; незбагненне майбутнє, невідворотні зміни… Повернутися б у чотирнадцять років. Навіть і в дванадцять — незважаючи навіть на те биття різками… Адже далі все знову було добре… Навіть краще, ніж колись… Здається, той біль прив’язав його до батька замість того, щоб відштовхнути…

— Твій вибір буде вірніший, — сказав він глухо. — Ти досвідченіший… Та й крім того…

Він затнувся. У батька стомлено опустилися кінчики рота:

— Що — «крім того»?

Луар мовчав. Він міг би сказати, що батько його найрозумніший і найкращий, що йому, синові, ніколи й ні в чому не зрівнятися з чудовим батьком, — але він мовчав, побоюючись глузування.

Його співрозмовник теж мовчав і дивився без посмішки. Зітхнув, перевів погляд на воду; потер пальцем вухо, начебто збираючись із думками:

— Синку… Коли я був такий, як ти… Трішки старший. У Каваррені… — Егерт Солль перевів подих. — Я дуже бридко вчинив. І я… був за це страшно покараний. Закляття боягузтва… зробило мене жалюгідною і… огидною істотою. Я ніколи не казав тобі, але мама дуже добре знає.

У Луара мурашки забігали по шкірі. Батько говорить про якусь незнайому людину, а він, Луар, прослухав початок історії…

— Я став боягузом, Луаре, наймерзеннішим із боягузів. Я боявся темряви, висоти, я дивитися не міг не оголену шпагу… Я терпів образи й побої — і не міг відповісти, хоча й був сильніший… Я не заступився за жінку, тому що…

Він знову затнувся, наче йому рота зсудомило. Перевів подих:

— Бачиш, малий… Я довго думав, чи розповідати тобі… Чи все-таки не варто.

Попередня
-= 9 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!