Слава ЗСУ!

— О найзлочйнніша жінка!.. — з тонкою іронією сказав Спартак. " \

— Гей ти, солдате! — крикнув управитель, відступивши на два кроки і похмурим поглядом змірявши співрозмовника з голови до ніг. — Ти, здається, насмілився брутально говорити про мою вельмишановну господиню?!

— От тобі й на!.. Я зовсім не хочу її ображати, та коли благородна римська матрона співчуває гладіаторові..

— То правда... я ж тобі сказав... що це її слабість...

— А... розумію! Та коли ти, раб, не гониш цю слабість, то я, вільний, можу вважати її злочинною.

— Але ж у всьому винен Спартак!

— Звичайно, присягаюся скіпетром Юпітера!.. Я теж так кажу... У всьому винен Спартак. Присягаюся Геркулесом... Дозволити собі викликати симпатію у доброчесної матрони...

— Він — найпідліший з гладіаторів!

— А що поганого зробив Спартак тобі? За що ти його так дуже ненавидиш?

— Що поганого зробив він мені? Ти питаєш, що поганого він зробив мені?

— Я питаю тебе, бо чув, що цей пройдисвіт оголосив звільнення рабів. А ти сам, будучи рабом, здавалося б, мусив співчувати цьому крутієві. — І, випереджаючи відповідь управителя, швидко додав: — Звичайно, якщо ти не прикидаєшся...

— Я прикидаюся?.. Мені ще прикидатись! О, хай Мі-нос буде милостивий до тебе в день суду!.. З чого ти взяв, що я прикидаюсь?.. Своєю божевільною витівкою цей підлий Спартак зробив мене найнещаснішою людиною в світі!.. Хоч я раб моєї господині, та мав при собі двох синів і був найщасливішим серед людей... Двох прекрасних юнаків! Коли б ти побачив їх! Коли б ти їх знав!.. Близ-нята-красені, з дозволу богів, схожі один на одного, як Кастор і Поллукс...

— Так-так... Що ж з ними сталося?

— Пішли обидва до табору гладіаторів, і ось уже три місяці про них нічого не чути... І хтозна, чи диві вони?..

0 великий Сатурне, покровителю самнітів]/Не допусти, щоб вони загинули, мої дорогі, мої ненаглядні синочки!

„ І старий так гірко заридав, що вразив і -зворушив Спартака.

Трохи помовчавши, фракієць сказав управителеві:

— То ти гадаєш, що Спартак зробив погано, бажаючи визволити рабів? І ти вважаєш, що твої сини недобре вчинили, пішовши до нього?

— Присягаюся всіма богами, покровителями самнітів!.. Я вважаю, що повставати проти Риму — погано. Про яку свободу базікає цей гладіатор? Я народився вільним у горах Самнію. Почалася громадянська війна... Наші вожді галасували: «Бажаємо здобути права громадянства для нас і для всіх мешканців Італії...» І ми повстали, билися, ризикували життя... А потім? Потім я, вільний самнійсь-кий пастух, став рабом сім’ї Мессали. То ще й добре, що я потрапив до цієї благородної і великодушної сім’ї. Дружина вільного самніта також стала рабинею і синів народила у рабстві, і...

Старий на мить замовк, потім вів далі:

— Це божевілля!., мрії! фантазії! Світ був і завжди буде поділений на панів і рабів, на благородних і плебеїв...

1 так буде завжди, що там не роби. Фантазії! безумні мрії... І в погоні за ними марно ллється дорогоцінна кров — кров наших синів!.. Заради чого?.. Що мені з того, що раби стануть вільними, коли загинуть мої сини? Навіщо мені тоді ця свобода? Щоб вільно лити сльози?.. О, тоді я став би багатим та щасливим... Адже я міг би тоді скільки завгодно плакати... Але припустімо, що мої сини лишаться живі... Припустімо, що все йде якнайкраще, і завтра вони і я стаємо вільні. А що далі? Що ми робитимемо з нашою свободою, коли у нас нічого не має? Сьогодні у нашої доброї господині ми маємо все необхідне і навіть більше — маємо зайве. А завтра ми, вільні, підемо працювати на чужих полях за таку мізерну плату, що не матимемо на що прожити... О, які щасливі будемо ми, коли дістанемо свободу... здихати з голоду!..

Мова управителя дому, спочатку неотесана й недоладна, в міру того як він наближався до висновку, набула такої мужньої сили й красномовства, що справила на Спартака глибоке враження. Він похилив голову і довго стояв, охоплений тяжкими сумними думками.

Нарешті відігнав ці думки і спитав управителя:

— То на віллі немає нікого, хто розумів би по-грецьки?

— Немає. \

— Принеси мені стилос і табличку.

Незабаром управитель повернувся і подав воїнові те й друге. Спартак написав по-грецьки два вірші з «Одіссеї» Гомера:

Я з далеких країв прийшов, о женщино, люба серцю.

З тим, щоб палко обняти твої, о царице, коліна!

Простягши управителеві табличку, він сказав: — Розпорядися, щоб служниця негайно розбудила господиню і передала їй цього листа, інакше погано буде вам обом.