Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Спартак

Тільки-но Сулла сконав, як до ванни увійшов раб Діо-дор з лікарем Сірміоном і з порога доповів:

— Прибув гонець з Рима... з важливим листом від... Але тут слова застрягли йому в горлі: він побачив розгубленість присутніх, вражених смертю Сулли.

Сірміон кинувся до кімнати, звелів витягти з ванни тіло померлого і покласти на подушки, покладені тут же на підлозі. Потім оглянув його, послухав пульс, прислухався до серця і, схиливши голову, сумно мовив:

— Кінець... Він помер!

Раб Евтібіди, який привіз її листа, ввійшов до ванни слідом за Діодором; він довго стояв у кутку, наляканий і вражений тим, що скоїлося. Потім наблизився до Хрізо-гона, в якому вбачав найвизначнішу тут особу, і передав йому листа, кажучи:

— Прекрасна Евтібіда, моя господиня, наказала мені передати лист у власні руки Сулли. Але боги побажали покарати мене, примусивши з’явитися сюди для того, щоб побачити мертвим найвеличнішого серед людей. З твоїх сліз я бачу, що ти один з найвідданіших йому тут, і тому передаю тобі листа, адресованого йому.

Хрізогон, який був у нестямі з горя і побивався над тілом свого господаря та благодійника* не Дивлячись, узяв листа і запхнув його за пазуху.

Тим часом звістка про смерть Сулли вже облетіла весь дім. Зчинився переполох; усі раби збіглися до купальні. Поки вони зітхали і лементували, з’явився засапаний, знесилений Метробій. Після шаленої скачки він щойно прибув з Рима.

Він увійшов до купальні в пошарпаному одязі, смертельно блідий, обливаючись слізьми.

— Але ж ні!.. Цього не може бути! — кричав він. — Ні, ні... це неправда!..

Побачивши вже закляклий труп Сулли, він зайшовся ще розпачливішим риданням, опустився на підлогу біля бездиханного тіла, став покривати обличчя Сулли поцілунками, примовляючи:

— Без мене ти помер, незрівнянний мій друже... мій наймиліший друже... і я не міг вислухати останні твої слова... не міг прийняти останнього твого поцілунку, о Сулло, мій коханий, мій дорогий Сулло!..

Розділ VIII НАСЛІДКИ СМЕРТІ СУЛЛИ

Чутка про смерть Сулли блискавично облетіла Італію і викликала хвилювання скрізь, особливо в Римі.

За першим здивуванням пішли пересуди, розпитування, цікавість усе зростала. Всім кортіло знати, чому, як і коли сталася ця несподівана смерть.

Партія олігархів — патриції й багатії оплакували смерть великої людини, як народне лихо, як незаміниму втрату. Вони безутішно голосили, вимагали для похорону героя імператорських почестей, пам’ятників і храмів, як рятівникові республіки і півбогові.

їм вторував лемент десяти тисяч звільнених Суллою рабів; він роздав їм частину майна тих, що стали жертвами проскрипцій.

Ці десять тисяч чоловік були всім зобов’язані Суллі, вони прив’язані були до нього не тільки з вдячності, а й через побоювання, коли б після смерті у них не відняли всього того, що він дав їм.

В Італії було ще сто двадцять тисяч легіонерів, що жили в будинках і на землях тих прихильників Марія, яких Сулла винищив. Ці легіонери воювали на боці Сулли проти Мітрідата і в громадянській війні проти Марія. Диктатор наділяв їх добром переможених. Тому ці сто двадцять тисяч легіонерів обожнювали в ньому великого полководця, свого благодійника і готові були відстоювати все, що зробив Сулла.

Уболіванням могутньої партії протистояла радість сотень тисяч вигнанців, сотень тисяч жертв терору Сулли, всіх численних і сильних залишків партії Марія. Всі вони відкрито проклинали убивцю своїх рідних і друзів, проклинали того, хто відняв їхнє майно, жадали змін, хвилювались і закликали до помсти.

До них приєдналися плебеї, в яких Сулла відняв багато прав і неабияких привілеїв: зрозуміло, вони хотіли відстоювати все те, що було ними втрачено за роки його диктатури.

Тому звістка про смерть колишнього диктатора викликала в Римі заворушення, хвилювання і збудження, рівного якому не бачили багато років.

На Форумі, в базиліках, під портиками, в храмах, на вулицях, у крамницях, на ринках — скрізь товпилися люди різного віку і стану. Всі питали один одного, обмінювалися новинами, голосно оплакували лихо та ще голосніше благословляли милість богів, що нарешті знищили тирана і звільнили республіку від диктатури Сулли. Скрізь виникали сварки, чулися взаємні погрози, пригадувалася колишні кривди, виривалась прихована ненависть; скрізь люди висловлювали різноманітні бажання, острахи, надії.

Це хвилювання дедалі ставало все дужчим. Консули, що належали до різних ворогуючих партій, досі боролися між собою потай. Тепер пристрасті розгорілися, супротивні партії відкрито готувалися до боротьби, кожна мала своїх однаково видатних вождів. Громадянська війна здавалася близькою, очевидною, неминучою.

Попередня
-= 48 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!