Слава ЗСУ!

– А ви дуже любите?

– Я для цього народився.

- Але, якби й справді... у театрі знайдеться ж якась інша робота?

- Можливо... Врешті, для сцени я – невелика втрата. З мене прем\'єра не вийде.

Он що його гнітить! Та він усміхнувся:

– Зате маю тепер щось більше!

Очі його невидюще дивились якусь мить поза обрій, на вустах застиг усміх. До чого він прислухався, що бачив там, у пустельній далині?

Ми розмовляли про всяку всячину і скоро перейшли на «ти». Блукали до сутінок. Замість обіду підживилися кумисом з хлібом у невеликому аулі поблизу. Вже мусили вертатися до вечері, й тільки тоді він згадав про свої уколи. Махнув байдуже рукою.

– Хай вони западуться, набридло.

Дорога нам лежала навпроти сонця. І кожна ступінь наша танула перед його ликом, ніби не просуваючи нас уперед.

- Гарно сьогодні! Немов навмисне все співпадає.

- Що саме?

- Байдуже...

- Ти – як сфінкс, – розсміявся я. І він у відповідь. Не через порівняння – справді, гарно було на душі. Не пригадувалось мені, коли востаннє зазнавав такої втіхи і легкості.

- Я тепер щасливий, – сказав Дмитро.

- І я, здається!

- Не вигадуй, тобі просто добре.

- Та ти егоїст! – і ми знову сміялися.

– В «яблучко»! Як єдиний у світі володар балетної азбуки!

Я підтакнув, сміючись:

- Вітаю!

- Без жартів!..

– Серйозно! – я вирвав жмут жовтуватої трави й простяг йому. – Прийміть цей розпречудовий кущик троянд!

Він узяв траву, потримав перед обличчям.

– Перші лаври! Спасибі, не забуду...

Щось чудне було в його тоні, та я не міг збагнути.

- Ти хоч знаєш, що таке балетна азбука?

- Ну, це те, що є в тебе, єдиного в усьому світі.

- Коли ж воно й справді так!..

Дорога повертала, вже було близько до нашого санаторію, сонце світило тепер збоку, і наш настрій розвеселий потроху спадав. Так супокійно було довкола, передвечірня благодать приймала нас. Тільки відчув я, ніби Дмитро віддалився; вже йшли ми порізно, і зблискувала час від часу між нами ота «нічия земля».

- Поясни, – попросив його.

- Це не цікаво.

- Спробуй...

Він знизав плечима і знехотя розповів, що винайшов спосіб записувати балетний танок. Раніше це було недоступним. Тим-то навіть постановки великих хореографів дійшли до нас у зміненому вигляді, через п\'яті-десяті руки.

Ми поминули ворота санаторію, хтось гукнув до мене від гуртка шахістів на лавочці під ліхтарем, і мій супутник змовк.

Правду кажучи, не дуже допевнявся я тоді змісту його слів. Бо й саме уявлення моє про балет обмежувалося відвідинами двох вистав, завдяки культзаходам на курсі. Хіба могло спасти на думку, що хлопчина поруч тебе, тут, у казахстанських степах, оддалік війни, створив щось дивовижне?