Слава ЗСУ!

Те, що вона залишилася за межами його “кримінального” життя, красномовно свідчить на користь – не на користь Толика. Йому ж справді байдуже. Так, це не дівчача справа, та й, окрім осуду, Толик мало б чого дочекався, якби посвятив її у свої справи. Але ж тепер вона навіть не знає, чи правда те, що їй розповідають інші про Толика. А там вже підключили фантазію і такого про нього навигадували, і головне – все так правдоподібно, що сам би Толик повірив тим брехням.

Так вже сталося, що і Геннадія в залі засідання суду не було. Трапляється ж таке, що виникають якісь термінові справи тоді, коли у друга проблеми саме через тебе. Але Толику вистачило мужності подивитися правді в вічі і признатися собі, що друг його підставив і забув. За логікою розвиток подій повинен був кардинально змінитися. Бажання покривати такого друга мало б зникнути.

Начальник на це і сподівався. Тобто за власними здогадками, він при-пускав, що саме на суді Толик знову може змінити свої покази. Відчує, що однією ногою вже там – злякається... Може, й не злякається, то хоча б перехоче. І якщо йому натякнути, мовляв, правда всім відома, – він таки правду на суді і скаже. Хоч те, що Толика підставили, було особистим домислами начальника, все ж такий задум міг спрацювати.

Процес обіцяв бути коротким. Запитання судді, – жодних свідків, жодних друзів – відповідь Толика, а далі термін і все, що з цим пов'язано. Ув'язнення, перша судимість, колонія особого режиму, а там інше життя, де немає друзів. Власне їх і на свободі немає – то ж для Толика нічого не зміниться.

На запитання судді: “Чи визнаєте ви себе винним?” Толик просто сказав: “Так”. Він винен у тому, що друзів неправильно обирав, – а це також злочин. Очевидна відповідь – очевидне рішення суду. Та не змовчав начальник.

— Не бреши! Ти не міг цього зробити сам!

Не сам. Робив і справді не сам, але винен лише він один. Винен, що погодився, що дозволив втягнути себе у всю цю аферу. То ж винен він, тільки він один.

Психологічний маневр Степановича зазнав краху. Толик визнав провину – визначив свою долю. Але тюремне ув'язнення його лякало не так, як перебування серед химерних друзів, де кожен не той, за кого себе видає. Не та дружба, не та любов. Тільки зараз Толик помітив, що і Даші немає в залі. А для чого ж були всі ті стосунки, які вибудовувалися роками?! Щоб зараз залишитися одному? Ну тепер хоч у в'язницю, хоч куди завгодно!

— Я сам. Винен лише я.

En el capítulo ІІІ

por primera vez el personaje principal, intereses deportivosque es el fútbol, habla de su futbolista favorito. Sus logros son admirables - es un hecho. Evolución sin problemas historia. Otras personas de ideas, secretos y sentimientos afectan la vida de los demás. Y si de alguna manera podría revelar a refutar, quizá, todo en la vida sería mucho más fácil.

Щойно Толика привезли до КПЗ відчуття того, що він всіма забутий, посилилося. Саме в цей день гуляв своє весілля Генка – друг його, такий принаймні у нього колись був. От-от Толика переведуть з камери попереднього затримання у місце його постійного проживання на найближчі три роки, і поки він тут, ще щось тримає його у минулому житті. Подумки він ще там.

Там, де він за інших обставин обов'язково був би присутнім. Толик погано це собі уявляв: можливо, він би був шафером, можливо, звичайним гостем, але обов'язково в такий день був би поряд із другом. Не в день, коли він через нього сів до в'язниці, а в той день, який є кінцем старого Генкеного життя і одночасно початком чогось нового – того, що з цього моменту він буде ділити на двох.