Слава ЗСУ!

Загальна ж паніка наростала, хтось скуповував продукти й копав бомбосховище, хтось вештався містом, викрикав про кінець світу й необхідність покаятись, хтось виступав в ток-шоу. НАСА готували проект запуску космічного корабля, що з допомогою якоїсь хитрої установки мав змінити орбіту астероїда. Подібні проекти були в Росії та Китаю. В лютому в НАСА перерахували орбіту Апофіса й одразу зізвали пресконференцію, що транслював ледь не кожен канал. Серйозний лисуватий мужчина в окулярах, років за 40, в піджаку й м'ятій сорочці, директор НАСА, заявив, що астероїд не зіткнеться із Землею. Апофіс наблизився й вдалось більш точно вирахувати його траєкторію. Ймовірність зіткнення — 0.02%, настільки мала, що її можна не враховувати.

Космічні програми позгортали, люди більш-менш заспокоїлись. Життя повернулось в звичне русло до... першого квітня. Цього дня з'явилось повідомлення, що невідоме небесне тіло зіткнулось із Апофісом. Одні сприйняли це як недоречний жарт, інші як новий кінець світу, але крім цього повідомлення довгі години не було жодних офіційних заяв. Ближче до вечора обірвались всі телепередачі, цього разу обійшлось без голови НАСА з його м'ятою сорочкою. І це була не пресконференція, а звернення, виступав особисто президент Бронкс. Це другий темношкірий президент США. Ну й останній.

Костюм, сорочка, краватка були ідеально акуратними, сиве волосся бездоганно зачесане. Сам президент говорив спокійно й врівноважено, принаймні намагався. Нерви й напруження видавало спітніле чоло. Він повідомив, що о 7:04 за вашингтонським часом космічний уламок, масою п'ять тонн на швидкості 12 кілометрів на секунду врізався в Апофіс. Орбіта астероїда змінилась на долю градуса й тепер можливість зіткнення із землею катастрофічно велика — 29 відсотків. Президент спробував заспокоїти громадян, сказавши, що навіть зараз ймовірність катастрофи менша як один до трьох. Космічні програми експедиції на астероїд згорнуті й часу, щоб їх відновити немає. Зате є ядерні боєголовки й ракети-носії, що можуть доставити заряди до Апофісу, коли той наблизиться.

Піт з чола президента вже стікав на ніс і щоки, на нього було боляче дивитись. Джесіка вимкнула телевізор.

— Ей, мала, тобі не цікаво, як ми помремо? — чи то жартома, чи серйозно запитав Браян.

— Головне, щоб в один день, — буркнула Джесіка.

Вони якраз, вмостившись на дивані, дивились старий-старий фільм. Роккі, частина перша. В пентхаузі Браяна була велетенська плазма. Зовсім юний Сталлоне якраз самовіддано товк грушу, коли його безцеремонно перервав спітнілий президент з паскудними новинами.

— Що? — перепитав Браян.

— Два... — задумано мовила Джесіка.

— Два? Що два?

— Два патрони.

— Мала, я тебе починаю боятись.

— Шансів в нас, як... два патрони...

— Які патрони? — Браян взяв Джесіку за плечі й спробував зазирнути їй в очі. Та очі все ще дивилась на темний екран.

— Не бери в голову, — відповіла й акуратно вивільнилась із турботливих обіймів. — Мені треба покурити.

Джесіка вибігла на балкон, де, наче в кафе, стояли два білі пластмасові стільчики й круглий столик. На столику пачка Лакі Страйк. Джесіка сіла, витягла цигарку, на мить задумалась, де запальничка.