Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Таємничий голос за спиною

Що ж робити?

Женя нервово ходив по квартирі. «Негайно приїдь до Хрястова!»

Негайно — це, значать, треба вже зараз бігти на вокзал.

Що робити? Що робити? Не говорити капітанові?

А може, це пастка? Може, його знову хочуть заманити, викрасти і... Але він же нічого не сказав, зберіг таємницю свого викрадення, як вони вимагали...

І якщо справді йдеться про долю друга, а він вагається? А час іде...

Значить, так — якщо капітан на місці, у своєму кабінеті, він скаже, а якщо не на місці — ну що ж... У нього є виправдання: негайно — це негайно, чекати він не міг.

Капітана на місці не виявилося.

З грошима проблем не було. У кишені лежало двадцять два карбованці, які лишилися від тих двадцяти п’яти, що йому тицьнув «незнайомець» — троячку він заплатив за таксі. Батьки категорично відмовилися брати у цього ті гроші.

Женя сів писати їм записку:

«Дорогі мамо і тато!

Тільки, будь ласка, не хвилюйтесь. Я вас дуже прошу. Все буде гаразд. Я мушу негайно виїхати до Хрястова. Подзвонив один із тих, хто зник, і просив приїхати. В нього немає грошей на квиток.

Капітанові скажіть, що я дзвонив, але його не було. Ще раз не хвилюйтесь.

Цілую. Женя».

Він залишився задоволений тим, що написав: і Граціанського не виказав, і пояснив батькам причину свого зникнення. Тим більше він їхав не кудись, а саме до Хрястова. Це вже було не вперше в його житті. І батьки не повинні особливо хвилюватися.

Коли він сидів уже в електричці, йому в усіх подробицях пригадалася ота його перша мандрівка.

Цього літа Женя поїхав до родичів у Скадовськ. Думали що він пробуде там два місяці — місяць з татом, місяць з мамою. Але він пробув лиши місяць з татом і повернувся назад. Через, так би мовити, екологічну обстановку. Море біля Скадовська було забруднене, купатися забороняли, то чого ж там товктися на березі? Дома його чекав лист від Вітасика Дорошенка. Вітастик відпочивав з батьками у пансіонаті енергетиків на околиці Хрястова, на річці Тернаві. Запрошував до себе. Розхвалював Тернаву на всі заставки — і яка річка прекрасна, і ліс біля неї, а в лісі гриби, ягоди, і соснові шишки, і як прекрасно купатися («краще, ніж у морі», за словами його тата-енергетика), і човни, і водні велосипеди... Одне слово — «Сочі для бідних» (як знову ж таки сказав його тато-енергетик).

Женя показав листа батькам. Батьки з листа посміялися, особливо зі слів «Сочі для бідних», але їхати не погоджувались.

— Знаю я ці пансіонати. Кімнатки, як купе в поїзді, — сказав тато. — Не те що гостей приймати — самим ніде повернутися.

Але Женя так канючив, що мама врешті погодилася:

— Ну гаразд, у неділю вранці поїдемо, щоб увечері повернутися.

Взяли квитка туди й назад і поїхали.

На Тернаві справді усім сподобалося — і Жені, і татові з мамою.

Дорошенки запрошували приїздити ще, Кисілі дякували, але наступної неділі, коли Женя нагадав про Тернаву, мама сказала:

— Ні. Не поїдемо. Незручно набридати. Вони, звичайно, люди чемні, виховані, гостинні, але ви ж бачили, скільки в них було зайвих турбот через нас. Люди приїхали відпочити, а приймати гостей — не відпочинок. Не поїдемо!

І скільки Женя не канючив, мати була тверда й непохитна як скеля.

Тато у Жені був м'якший за маму.

Та коли тато заїкнувся: «А може, хай сам з'їздить. Дорогу вже знає. Я в його роки...» — мама таку блискавицю метнула очима на тата, що Женя подумав: «Зараз буде грім».

І за всіма законами природи, за блискавкою загриміло:

— Та ти що?! Та боже збав! Щоб я пустила дитину саму аж у Хрястів? Ти бачив, які в електричці ханиги картами ляпають?! А цигани... Стільки буває різних страшних випадків! Ти що?

— Та я... — почав було тато.

— Ти себе з ним не рівняй! Ти ріс без батька, на вулиці, був хуліган... Ти...

«Хуліган» — тато беспомічію усміхнувся, поправив окуляри, махнув рукою і припинив дискусію.

У той же день Женя одержав листа від Вітасика:

«Привези, будь ласка, свого м'яча волейбольного. Мій лопнув». Вітасик не сумнівався, що Женя приїде. І Женя вперше у житті одважився на втечу з дому. Звичайно, якби не татові слова, ніш він би ніколи... А так... Тато начебто благословив його.

Коли Дорошенки несподівано побачили на пляжі самого Женю з волейбольним м'ячем і дізналися, що він приїхав без батьків, реакція була неоднозначною. Тато реготав, мама розгублено сплескувала руками, а Вітасик аж підскакував від захоплення. Мама негайно схопила Женю за руку, і вони всі, вчотирьох, побігли на пошту дзвонити в місто.

Попередня
-= 17 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!