Слава ЗСУ!

Під час сніданку, що його нашвидкуруч приготував негр, бо журналіст, Герберт і Пенкроф ледь не вмирали з голоду, Сайрес Сміт попросив їх детально розповісти про все, що з ними сталося під час подорожі. Він погодився з приятелями, що невідомий - напевне англієць чи американець: назва “Британія” говорила сама за себе; до того ж Сайрес Сміт не сумнівався, що попри його кошлату бороду і кучму закустраного волосся на голові, розпізнав у незнайомця риси, характерні для англосакса.

- До речі, - сказав Гедеон Спілет, звертаючись до Герберта, - ти не розповів, як зустрівся з дикуном; нам відомо тільки те, що він тебе задушив би, якби ми вчасно не наспіли!

- Слово честі, - відказав Герберт, - мені важко навіть розповісти, що сталося. Пригадую, я збирав насіння рослин, коли почув, як щось гупнуло з високого дерева. Ледве я встиг озирнутися, як отой нещасний, - а він, мабуть, зачаївся був серед гілок дерева, - наче пантера, стрибнув на мене, і коли б не пан Спілет і Пенкроф...

- Хлопчику мій, - схвильовано урвав його Сайрес Сміт, - ти зазнав страшної небезпеки, але, якби цього не сталося, той бідолаха, може, й не виказав би своєї присутності і в нас не з’явився б новий товариш.

- То ви, Сайресе, сподіваєтеся зробити з нього людину? - запитав журналіст.

- Саме так, - відповів інженер.

Після сніданку Сайрес Сміт і його друзі вийшли з дому й вирушили на берег. Вони взялися розвантажувати “Бонадвентур”, і Сайрес Сміт, перевірявши зброю, інструменти й реманент, не виявив нічого, що дало б змогу визначити особу незнайомця.

Привезених з острова свиней зустріли радо, як дуже корисних для острова Лінкольн тварин, і відвели в хлів, де вони мали легко прижитися, незабаром звикнувши до нових умов.

Чудовий прийом зустріли і обидва барильця з порохом та дробом, а також коробочка з капсулями. Тепер колоністи навіть надумали влаштувати невеличкий пороховий погріб за межами Гранітного палацу або у верхній печері, де був би не страшний ніякий вибух. До того ж вирішили й далі при потребі використовувати піроксилін; уже випробувана вибухівка давала чудові наслідки, і не було підстав замінювати її порохом.

Коли “Бонадвентур” розвантажили, Пенкроф сказав:

- Пане Сайресе, гадаю, наш бот варто б тримати в надійнішому місці.

- Ви вважаєте, що біля гирла річки Вдячності погана стоянка? - запитав Сайрес Сміт.

- Так, пане Сміте, - відповів моряк. - Через відпливи бот половину часу лежить на піску, а це недобре. Чи бачите, “Бонадвентур” виявився чудовим судном; він прекрасно показав себе у шторм, який безжально шарпав його на зворотному шляху.

- А чи не можна тримати його посеред річки?

- Звісно, пане Сайресе, можна тримати й там, але гирло річки не захищене від східних вітрів, і бот можуть пошкодити морські хвилі.

- Куди ж ви, Пенкрофе, хотіли б його поставити?

- У порт Повітряної Кулі, - відповів моряк. - Як на. мене, ця захищена скелями маленька бухта - найкраще місце для стоянки.

- Чи не занадто це далеко?

- Де там далеко, якихось три милі від Гранітного палацу доброю дорогою!

- Хай буде, Пенкрофе, по-вашому, ставте свого “Бонадвентура” в порт Повітряної Кулі, - відповів інженер. - Хоч, правду кажучи, я волів би постійно мати його на очах. Коли в нас з’явиться трохи вільного часу, ми збудуємо для нього порт.