Слава ЗСУ!

— Візьме. Мусить узяти.

— Мусить? — Тиріон поцокав язиком. — Королеви не люблять чути таких слів. Погоджуся, що ви бездоганний принц — розумний, вродливий, хоробрий, мрія кожної красної діви при кожному дворі. Проте Даянерис Таргарієн — не красна діва при чиємусь дворі. Вона — удовиця дотракійського хала, матір драконів і руйнівниця міст. Аегон Завойовник з цицьками. Не така легка справа — схилити її до шлюбу, якщо вона раптом не схоче.

— Схоче! — вигукнув принц Аегон, але голос його бринів тривогою. Вочевидь, він досі ніколи не розглядав можливість, що його майбутня наречена відмовить йому в шлюбі. — Що ви можете про неї знати?

Принц підняв важку кінноту і гучно гепнув нею об дошку.

Карлик знизав плечима.

— Я знаю, що вона прожила усе дитинство у вигнанні, зубожіла, жива самими лише мріями та змовами, тікаючи від міста до міста, завжди налякана, ніколи не убезпечена, без жодного друга, крім напівбожевільного брата… який продав її цноту дотракійцям за обіцянку війська для вторгнення на Вестерос. Я знаю, що десь там у трав’яному краї з яєць налупилися її дракони. І так само з яйця вилупилася вона. Я знаю, що вона гордовита і гоноровита. А як інакше? Що їй лишилося, крім гонору? Я знаю, що вона сильна. А як інакше? Дотракійці зневажають слабкість. Якби Даянерис була слабка, то загинула б разом із Візерисом. Я знаю, що вона люта до ворогів. Астапор, Юнкай та Меєрин — наочні докази. Вона перетнула трав’яні степи та червону пустелю, пережила напади вбивць, змови, чорну химородь, оплакувала брата, чоловіка та сина, стерла міста работорговців на порох маленькою ніжкою в вишуканій сандалі. Уявіть собі, що ви приходите до такої королеви, наче якийсь жебрак, і кажете: «Доброго раночку вам, тітонько. Я ваш небіж, Аегон, щойно повернувся з мертвих. Усе життя ховався на човні, але нещодавно змив блакить із волосся і хочу собі дракона, ну будь ласочка, одненького… ой, а чи казав я, що мої права на Залізний Престол вищі від ваших?» Як гадаєте, що вона вам відповість?

Аегоновими вустами пробігла судома люті.

— Я не прийду до тітки жебраком! Я прийду її кревним родичем, із військом за спиною!

— Не вельми великим військом. — «Оце розпалився!» Тиріонові мимохіть пригадався Джофрі. «Я маю хист сердити принців.» — А королева Даянерис має велике, і аж ніяк не завдяки вам.

Тиріон посунув арбалетників.

— Кажіть, що хочте, але вона стане мені дружиною! Князь Конінгтон подбає. Я довіряю йому так, наче він — моєї власної крові.

— Тоді за дурня тут, напевне, слід вважати не мене. Не довіряйте нікому, мій принце. Ані вашому маестрові без ланцюга, ані удаваному батькові, ані шляхетному Качурові, ані чарівній Леморі, ані іншим вірним друзям, що виростили вас із насінини. А понад усе не довіряйте сирному королю, Павукові та малій драконовій королеві, з якою хочете одружитися. Від невпинної недовіри вам буде кисло в животі й не спатиметься уночі, але це краще, ніж довгий сон без кінця. — Карлик посунув чорного дракона поперек гірського хребта. — Але що я можу знати? Ваш удаваний батько — зацний вельможа, а хто я? Мала потворна мавпа. І все ж я вчинив би інакше.

Його слова захопили увагу малого.

— Наскільки інакше?

— Якби був на вашому місці? Рушив би на захід, не на схід. Висадився б у Дорні та підняв корогви. Семицарство ніколи не буде дозрілішим для загарбання, ніж просто зараз. На Залізному Престолі сидить король-хлопчак. На півночі — безлад, річковий край спустошено, Штормолам та Дракон-Камінь у владі бунтівника. Щойно прийде зима, почнеться голод. І хто ж мусить дати всьому ради? Хто править малим королем, який править Семицарством? Хто ж, як не моя мила сестра! Бо нікого іншого нема. Братик Хайме прагне битви, а не влади. Він утік від кожної подарованої долею можливості правити, наче від чуми. З дядька Кевана вийшов би пристойний намісник на державі, якби хтось увіпхнув йому владу просто в руки. Але сам він по неї не потягнеться. Боги виліпили його помічником, а не очільником. — «Боги не боги… радше мій славетний батечко.» — Мейс Тирел радо вхопив би пірнач влади, але моя власна рідня нізащо не розступиться, щоб підпустити його до престолу. Станіса усі ненавидять. І хто ж лишається? Серсея!

— Вестерос роздерто на шматки, він спливає кров’ю, і моя мила сестра, не сумніваюся, просто зараз намагається залікувати його рани… сіллю і оцтом. Серсея така ж милостива, як король Маегор, неупереджена, як Аегон Негідний, мудра, як Навіжений Аерис. Вона ніколи не забуває образ — хоч справжніх, хоч удаваних. Вона сприймає обережність за боягузство, а незгоду — за бунт. А ще вона дуже жадібна. Жадібна до влади, до шани, до кохання. Томенове царювання від самого початку було підкріплене та убезпечене всіма союзами, які мій панотець зумів так майстерно вибудувати. Але скоро вона їх усі знищить, один за одним. Висадіться, підніміть корогви — і люди ринуть до вас. За вашу справу стане велике панство, дрібне лицарство, простолюддя. Але не чекайте надто довго, мій принце. Слушний час довго не триватиме. Приплив, який несе вас угору, скоро почне спадати. Подбайте, щоб досягти Вестеросу перед тим, як моя сестра втратить владу, віддавши її комусь здібнішому та розумнішому.