Слава ЗСУ!

Тиріон мусив подумки визнати, що панство Семицарства таки занадто переймається своїми гербовими знаками.

— Ну гаразд, — погодився він. — Ланістер не означає неодмінно лев. Та все ж я син свого батька, і Хайме з Серсеєю — то моя законна здобич.

— Ви доречно згадали вашу милу сестру, — зауважив Іліріо між двома равликами. — Королева обіцяла княжий титул будь-кому, хто принесе вашу голову, хай яким ницим він уродився.

Тиріон іншого від неї не чекав.

— Хочете впіймати її на слові — змусьте ще й ноги розсунути. Найкраща її частина за найкращу мою — ото буде чесний обмін.

— Краще я попрохаю мою вагу в золоті. — Сирний король зареготав так гучно, що Тиріон злякався, чи він не лусне. — Усе золото Кастерлі-на-Скелі, чом би й ні?

— Золото я вам обіцяю, — мовив карлик, відчуваючи полегшення, що не потоне просто зараз у напівпереварених вуграх і солодкому м’ясиві, — але Скелю заберу собі.

— Таки-так. — Магістрат затулив рота рукою і потужно відригнув. — А ви гадаєте, король Станіс вам її віддасть? Мені казали, він кохається у законі та правосуді. Ваш брат носить біле корзно, і за всіма законами Вестеросу ви є законним спадкоємцем.

— Станіс може б і віддав мені Кастерлі-на-Скелі, — мовив Тиріон, — якби не така дрібничка, як убивство короля та родичів. За ті мої вибрики він мене вкоротить на голову, а я вже й зараз на зріст невеличкий. Але з якого дива ви вирішили, що мені кортить приєднатися до князя Станіса?

— Навіщо ж іще вам їхати на Стіну?

— Станіс на Стіні? — Тиріон почухав рубець носа. — Якого з семи клятих дідьків у семи пеклах Станіс робить на Стіні?

— Гадаю, тремтить з холоду. А у Дорні — воно тепліше. Може б йому варто було поїхати туди?

Тиріон почав підозрювати, що одна веснянкувата праля тямить трохи більше посполитою мовою, ніж прикидається.

— Так сталося, що у Дорні перебуває моя небога Мирцела. А я вже був зібрався коронувати її на королеву.

Іліріо посміхнувся; стольник тим часом накладав їм обом повні миски черешень з солодкими вершками.

— Що такого заподіяла вам бідна дитина? Чому ви бажаєте їй смерті?

— Навіть убивці родичів не обов’язково пускати під ніж геть усю рідню, — ображено буркнув Тиріон. — Я сказав, що хочу її коронувати, а не вбити.

Товстий сировар закинув до рота ложку черешень.

— У Волантисі ходить монета з короною на одному боці та черепом на іншому. Боків два, а монета — одна й та сама. Коронувати Мирцелу означає її вбити. Дорн може повстати за неї, але сил самого Дорну недостатньо. Якщо ви такі розумні, як твердить наш спільний друг, то мали б самі розуміти.

Тиріон роздивлявся товстуна з новими почуттями. «А він має рацію і щодо одного, і щодо іншого. По-перше, коронувати її означає вбити. По-друге, я справді це розумів.»

— Що поробиш — мені лишилися тільки порожні, але зухвалі вихватки. Принаймні ця змусить сестру поплакати гіркими слізьми.

Магістрат витер солодкі вершки з рота тилом пухкої долоні.

— Шлях до Кастерлі-на-Скелі, мій малий друже, не пролягає через Дорн. І через Стіну він теж не пролягає. Але такий шлях існує, запевняю вас.

— Я засуджений зрадник, убивця короля і рідні.

Балачки про якісь там шляхи його дратували. «Чи не думає він гратися зі мною в ігри?»

— Що присудив один король, інший може і відсудити. У Пентосі, друже, ми маємо собі князя. Він головує на танцях, бенкетах та веселощах, катається містом у ношах з золота і слонової кістки. Аж троє надвірних слуг виступають поперед нього з золотими терезами торгівлі, залізним мечем війни і срібним батогом правосуду. Першого дня кожного нового року він має за обов’язок порушити цноту діви поля і діви моря. — Іліріо нахилився уперед, поставив лікті на стіл. — Але щойно стається недорід чи поразка у війні, ми врізаємо йому горлянку, щоб піддобритися до богів, і обираємо нового князя серед сорока сімейств міста.

— Нагадайте мені ніколи не пнутися у князі пентоські.

— Невже у вашому Семицарстві справи робляться якось інакше? На Вестеросі немає миру, немає правого суду, немає віри… а скоро й харчів не буде. Коли люди голодують і усього бояться, то шукають собі спасителя.

— Та хай шукають, але якщо не знайдуть нікого ліпшого за Станіса…

— Ні, не Станіса. І не Мирцелу. — Жовта посмішка поширшала. — Зовсім іншого. Сильнішого за Томена, добрішого за Станіса і з кращими правами на престол, ніж дівчинка Мирцела. Прийди, спасителю, з-за моря і полікуй рани Вестеросу, що кров’ю спливають.

— Гарненько брешете. — Вочевидь, Тиріон здивований не був. — Але брехню вітер носить. Хто ж цей клятий спаситель?