Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Тореадори з Васюкiвки

«Ну нiчого, спокiйно, спокiйно! Все буде гаразд! Все буде гаразд!.. От як зараз зарегочуть – все буде гаразд!..»

– Гга-га-га!

«Ну, от! А я, дурний, боюся!..»

Все ближче, ближче, ближче…

От уже зараз, зараз…

Як тiльки Карафолька скаже… О!.. О!.. О!..

«Так i ждеш, що зараз розчиняться дверi i – шасть…»

У мене всерединi щось клацнуло, я сiпнувся всiм тiлом i разом з Явою вискочив на сцену.

– Надзвичайна подiя! – одчайдушне гаркнув Ява.

– Несподiвана новина! – одчайдушне гаркнув я.

– Що? Що таке? – сполошилися всi, хто був на сценi. Вийшло дуже переконливо. Зал завмер.

– Непередбачена справа, – гаркнув я. – Приходимо в готель…

– Приходимо з Петром Iвановичем у готель, – перебиваючи мене, гаркнув Ява.

В залi мертва тиша.

«От ми молодцi! Ну ж ми молодцi! Все гаразд!» – промайнуло у мене в головi. Я переможно дивлюсь у залу, бачу десятки очей, спрямованих на мене… I…

– Е! – гекаю я, перебиваючи Яву (я добре знаю, що повинен зараз сказати «Е». Але далi… Нiби враз хтось у вухо менi – ххху! – i все з голови моєї через друге вухо – фiть! – i голова моя стала порожня-порожнiсiнька, як дiрка. I жодного в нiй словечка. Не те що там з ролi Добчинського, а взагалi жодного – наче я теля i не знаю людської мови. Тiльки оте «е» в головi и зосталося i лунко перекочується там, об череп стукаючись.

– Е! – гекаю я ще раз. I дивлюсь на Яву. А вiн дивиться на мене. I я раптом розумiю, що вiн теж… Що й у нього все з голови – фiть! – i нема…

– Е! – гекаю я втретє. I дивимось.

– Е! – гекаю я.

– Е! – гекає Ява.

I знову дивимось… У залi вибухає регiт. Всi думають, що так i треба.

Ондо й баба Триндичка розтягла у посмiшцi свого беззубого рота, i нiс у неї торкається пiдборiддя, i обличчя стає сплюснутим i вдвiчi меншим, нiж звичайно (скiльки-то рокiв вона не смiялася!)

– Га-га-га! Го-го-го! Гу-гу-гу!.. – реве зал.

Кузьма вистромив голову iз суфлерської будки i, широко роззявляючи рота, по складах пiдказує, що менi говорити. Здавалося, глухий зрозумiв би його. Вже й городничий Карафолька пiдказує, i поштмейстер Сашко Гузь. У першик рядах уже теж зрозумiли, i навiть хтось iз публiки, почувши Кузьму, й собi почав пiдказувати.

Я чую окремi слова, але вони розбiгаються, як неслухнянi вiвцi, i я, мов отой невдаха-пастух, не можу зiбрати їх докупи. Якби в мене зараз спитали навiть: «Як твоє прiзвище?» – я, мабуть, не змiг би сказати.

А в заднiх рядах все ще регочуть, думаючи, що так треба по п'єсi. I крiзь регiт чути чийсь вигук: «От молодцi! Ну й молодцi!»

Це вже занадто!

Бiльше витримати я не можу.

Я рвонувся з мiсця i, збивши по дорозi якусь декорацiю, кинувся iеть зi сцени…

Я бiг по безлюдному селу навмання, не розбираючи дороги, i вiтер свистiв у моїх бакенбардах.

I тiльки коли я опинився за селом, у верболозi, Над рiчкою, я впав на траву i качався, i стогнав, i землю гриз вiд ганьби, вiд сорому, вiд горя. А коли через кiлька хвилин перший приступ вiдчаю минув, я побачив, що поряд зi мною качається, стогне i землю гризе мiй друг Ява – Бобчинський.

Ми не сказали один одному нi словами глянули одич одному в вiчi i тiльки тепер зрозумiли, що ми наробили. Ми не тiльки провалилися самi, знеславили себе на все сели. Ми провалили весь «Ревiзор» Гоголя. Таку п'єсу провалили! Бо як ви вже знаєте, хоч якi неголовнi герої Бобчинський i Добчинський, а так побудована ця генiальна п'єса, що без них нi тпру нi ну – нема ходу п'єсi нiякого. От ми зараз втекли, а там все зупинилося. Навiть уявити важко, що там дiється… Скандал… Панiка… Бо ж не можуть дiзнатися городничий Карафолька та всi iншi чиновники, що в готелi живе Хлестаков – Кагарлицький, якого треба прийняти за ревiзора. Сказати це повиннi були ми, Бобчинськии i Добчинський Крiм нас, нiхто цього зробити не може. Нiхто. I вмерла п'єса. Нема п'єси. Розгублено стоїть на мiсцi талановитий Карафолька, не знаючи, що робити. I всi iншi персонажi стоять, як у тiм'я вдаренi. А за сценою, так i носа ни показавши, страждає ще талановитiший Коля Кагарлицький. Ах який же вiн був Хлестаков на репетицiях! I де ж у нього те бралося… А ранiше таке ж тихе i непомiтне було! Ми його й за хлопця не мали. Нi тобi з верби у воду стриб; нути нi тобi з рогатки вiкно вибити. Носа у книгу впхне а сидить пiд грушею нищечком. А на сценi таке виробляв, що аж-аж… I тепер нiхто цього не побачить.

I зоотехнiкова прапращурка баба Триндичка, яка раз на сто рокiв вирiшила культурно розважитись, подивитися спектакль – попленталась додому на пiч цвiркунiв слухати. Невдоволена i похмура розходиться публiка по хатах, лаючи на всi заставки примхливе i непевне театральне мистецтво яке так залежить вiд навiть найпоганючих акторiв.

Попередня
-= 65 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 13.

Останній коментар

serGEI 30.07.2019

фігня


Минають дні 30.12.2018

Clova poprapyckali. Yjac


Минають дні 30.12.2018

Погано


Додати коментар