Слава ЗСУ!

Романтичні почуття не можна задовольнити бутафорією. Не підживлені реальністю життя, вони дуже скоро захиріють. Моріс посоромився б признатись самому собі, що коней він ловить задля розваги, аби тільки жити в прерії. Власне, колись він, може, й думав так, але останнім часом цілком перейнявся гордістю ловця-професіонала.

Його відповідь була стримана й прозаїчна.

- Боюся, міс, що вам скоро набридло б таке суворе життя - без покрівлі над головою, без товариства, без...

- А вам, сер? Вам же воно не набридає? Якщо мені сказали правду - а це сказав ваш друг містер Стамп,- то ви живете таким життям уже декілька років. Це так?

- Цілком так. Просто я не маю іншої професії.

- Якби ж то і я могла сказати про себе те саме! Я так заздрю вам і певна, що була б щаслива, довіку живучи серед цієї прекрасної природи.

- На відлюдді? Без друзів? Навіть без покрівлі над головою?

- Я такого не казала. Але я й досі не знаю, як живете ви. Ви ж маєте будинок?

- Ну, він не заслуговує на таку гучну назву,- засміявся мустангер.- Хатина - ось слово, яке більше пасує до мого хакале.

- Де вона стоїть? Десь там, де ми сьогодні були?

- Не дуже далеко звідси. Щось із милю. Бачите оті верхівки дерев на заході? Вони затіняють мою хатину від сонця й захищають від бурі.

- Як би я хотіла поглянути на неї! Ви кажете, зовсім проста хатина?

- Зовсім проста.

- І стоїть на відлюдді?

- На десять миль навколо - жодного житла.

- Серед дерев? Мальовнича?

- Ну, це як на чиє око.

- Мені хотілося б побачити її і скласти свою думку. Ви кажете, всього миля звідси?

- Миля туди, миля назад, отож дві.

- Пусте. Це не забере й двадцяти хвилин.

- Чи ми не зловживемо терпінням ваших родичів?

- Чи, може, вашою гостинністю? Пробачте, містере Джеральде,- провадила дівчина, і на обличчя її раптом набігла тінь.- Я про це не подумала. Мабуть, ви живете не сам? Хтось іще ділить з вами ваше... хакале, як ви його назвали?

- Так, справді. Відколи я тут, зі мною живе одна людина...

Тінь на дівочому обличчі видимо потемніла.

Перш ніж мустангер встиг доказати, в уяві його супутниці виник образ людини, що могла ділити з ним оселю: дівчини її літ, можливо, трохи повнішої, із смаглявою шкірою, ледь косуватими очима-мигдалинами, з блискучими, мов перлини, зубами, легким рум'янцем на щоках та густими, наче хвіст гнідого, косами; на шиї - намисто, на зап'ястках і кісточках ніг - браслети; коротка, вигадливо вишита спідничка, на тендітних ніжках - мокасини та хутряні гетри з торочками й шнурівкою. Ось який образ подруги мустангера нараз постав перед внутрішнім зором Луїзи Пойндекстер.

- Може, тій людині, що живе з вами, не сподобається поява гості, та ще й незнайомої?

- Навпаки, він завжди радий гостям, і знайомим, і незнайомим. Мій молочний брат - дуже товариська людина, але в нас на Аламо йому, бідоласі, не часто трапляється когось бачити.

- Ваш молочний брат?

- Атож. Його звуть Фелім О'Нійл - він, як і я, родом із Смарагдового острова [40], з графства Голуей, тільки його ірландська вимова ще помітніша.

- Ірландська вимова... Хотіла б я почути, як говорить уродженець графства Голуей. Кажуть, там вона найвиразніша. Це правда, містере Джеральде?

- Мені судити не випадає, бо я й сам з Голуею. Та якби ви погодилися на півгодинки скористатися Фелімовою гостинністю, то мали б добру нагоду скласти власну думку.

- З великою охотою. Це ж буде щось таке нове, незвичайне. А тато й усі інші почекають. Там і без мене жінок вистачає, а як хтось і занудьгує, то нехай пошукає наших слідів. От і будуть їм лови, яких вони хотіли. Отже, сер, я приймаю ваше запрошення.

- Боюся тільки, що не буде чим вас почастувати. Фелім кілька днів залишався сам, а мисливець він ніякий, отож у коморі в нього, мабуть, не густо. Добре, що ви встигли поснідати перед усіма тими перегонами.

Та не Фелімова комора спонукала Луїзу Пойндекстер звернути з дороги й не його ірландська вимова; і не таке вже велике було в неї бажання побачити мустангерове хакале. Нею владно керувало інше почуття, якому вона не мала сили опиратись, і дівчина скорялася йому, так наче вірила, що то її доля.

Вона побувала у відлюдній хатині на березі Аламо й з видимою цікавістю оглянула і зовні, і всередині це незвичайне житло; з приємним подивом побачила в хатині книжки, письмове приладдя та інші речі, що свідчили про тонкий смак господаря; залюбки слухала Фелімові балачки; не відмовилась і від частування, покуштувавши потроху всього, що їй пропонували, окрім, хіба, особливо невідступної «крапелиночки з оцього-от свіжісінького бутля»,- і нарешті поїхала, видимо весела й задоволена.

---

  40 Поетична назва Ірландії.