Слава ЗСУ!

- Ну от бачиш, - втішився Шарлей, - ти все-таки робиш успіхи. Починаєш мислити розважливо. Якщо оминути безпідставний сарказм, ти вже починаєш вловлювати основний життєвий принцип: принцип обмеженої довіри. Він учить, що навколишній світ безперестанку чигає на тебе, ніколи не пропустить нагоди заподіяти тобі прикрість або кривду чи зневажити. Що він тільки й чекає, коли ти спустиш штани, щоби тої ж миті добратися до твоєї голої дупи.

Рейневан пирснув.

- З чого, - не дав збити себе з пантелику демерит, - випливають два висновки. Primo: ніколи не довіряй і ніколи не вір у наміри. Secundo: якщо ти сам вчинив комусь прикрість або кривду, не муч себе докорами сумління. Просто ти виявився спритнішим, вжив запобіжних заходів...

- Замовкни!

- Що значить - замовкни? Я говорю щиру правду і сповідую принцип свободи слова. Свобода...

- Замовкни, псякрев. Я щось чую. Сюди хтось підкрадається...

- Мабуть, вовкулака! - зареготав Шарлей. - Страшний людинововк, пострах тутешніх місць.

Коли вони залишали монастир, турботливі ченці застерегли їх і порадили бути пильними. Неподалік, сказали вони, особливо під час повні, уже якийсь час хазяйнує страшний likanthropos, тобто людинововк, або вовкулака, або перевертень, людина, перетворена пекельними силами на вовкоподібне чудовисько. Попередження це неабияк розвеселило Шарлея, який добрих кілька гонів сміявся до сліз і потішався над марновірними ченцями. Рейневан також не надто вірив у людинововків і вовкулаків, проте не сміявся.

- Я чую, - сказав він, нашорошивши вуха, - чиїсь кроки. Хтось наближається, однозначно.

У хащі тривожно заскрекотіла сойка. Коні зафоркали. Хруснула гілка. Шарлей прикрив очі дашком долоні, призахідне сонце сліпило.

- Най би то чорт, - буркнув він собі під носа. - Тільки цього нам бракувало. Ти лише поглянь, хто до нас завітав.

- Та невже... - заїкнувся Рейневан. - Та це ж...

- Бенедиктинський вернигора, - підтвердив його підозри Шарлей. - Монастирський велетень, медожерний Беовульф, горшколиз із біблійним іменем. Як там його звали? Голіаф, чи як?

- Самсон.

- Самсон, авжеж. Не звертай на нього уваги.

- Що він тут робить?

- Не звертай уваги. Може, піде. Своєю дорогою, куди б вона не вела.

Але зовсім не скидалося на те, що Самсон збирається піти кудись деінде. Зовсім навпаки, скидалося на те, що він дійшов до кінця свого шляху - він усівся на пень за три кроки від них. І сидів, повернувши до них своє одутле дурнувате обличчя. Утім, обличчя було чисте, набагато чистіше, ніж до цього, зникли й зашкарублі шмарклі з-під носа. Та й лапсердак, що його Самсон тепер мав на собі, був новий і чистенький. Попри те, від гіганта все ще долинав слабкий запах меду.

- Ну що ж, - відкашлявся Рейневан. - Ґречність зобов’язує...

- Я знав, - перебив Шарлей і зітхнув. - Я знав, що ти це скажеш. Гей, ти там! Самсоне! Грозо філістимлян! Ти голодний?

- Голодний? - Шарлей, не дочекавшись реакції, потрусив у бік здорованя шматком кишки, зовсім так, ніби підманював собаку або кішку. - На! Ти мене розумієш? На, сюди, сюди, на! Гам-гам! Ням-ням! З’їси?