Слава ЗСУ!

Гуон фон Сагар витягнув зі скрині обплетений соломою глечик, наповнив два кубки рубіновою рідиною. Запахло медом і вишнями, отже це, поза сумнівом, був кірштранк398.

- Сідай, - він показав на стілець, - Рейнмаре фон Беляу. Вип’ємо. Робити нам нічого. Готових камфорних мазей від синців у мене великий запас, це, як ти здогадуєшся, ліки у Бодаку дуже ходові, краще йде, здається, тільки відвар від похмілля. Я запросив тебе сюди, бо хотів порозмовляти.

Рейневан озирнувся. Йому подобався алхімічний інструментарій Гуона, що тішив око чистотою і порядком. Йому подобалися реторта й атанор399, подобалися рівнесенько виставлені й позначені відповідними етикетками флакончики з фільтрами й еліксирами. Але найбільше його захопило зібрання книг.

На пюпітрі відкритий, видно, що читаний, лежав - Рейневан відразу впізнав, в Олесниці в нього був такий же примірник, - “Necronomicon” Абдула Альхазреда [26]. Поруч, на столі, стосами лежали інші відомі йому чорнокнижницькі гримуари - “Grand Grimoire”, “Статути папи Гонорія”, “Clavicula Salomonis”, “Liber Yog-Sothothis” [27], “Lemegeton”, а також “Picatrix”, знанням якого не так давно похвалявся Шарлей. Були й інші знайомі йому медичні і філософські трактати: “Ars Parva” Галена, “Canon Medicinae” Авіценни, “Liber medicinalis ad Almansorum” Раза, “Ekrabaddin” СабурабенСаала, “Anathomia” Мондіна да Луцці, “Zohar” кабалістів, “De principiis” Орігена, “Сповідь” святого Августина, “Suma...” Томи Аквінського.

Були там, зрозуміло, й opera magna400 алхімічної науки: “Liber lucis Mercuriorum” Раймунда Лулла, “The mirrour of alchimie” Роджера Бекона, “Heptameron” П’єтро ді Абано, “Le livre des figures hieroglyphiques” Ніколя Фламеля, “Azoth” Базилія Валентина, “Liber de secretis naturae” Арнольда де Вільянови. Були й справжні раритети: “Grimorium verum”, “De vermis mysteriis” [28], “Theosophia Pneumatica”, “Liber Lunae” і навіть горезвісний “Червоний Дракон”.

- Для мене є великою честю, - Рейнмар відпив трохи кірштранку, - що порозмовляти зі мною захотів знаменитий Гуон фон Сагар. Якого я готовий був зустріти де завгодно, проте не...

- Не в замку раубрітерів, - докінчив Гуон. - Що ж, це рука долі. На яку я, втім, аж ніяк не нарікаю. У мене тут є те, що я люблю. Тиша, спокій, відлюддя. Інквізиція, мабуть, про мене вже забула, забув також, мабуть, велебний Гунтер фон Шварцбург, архієпископ магдебурзький, який колись страшно на мене заповзявся, твердо вирішивши відплатити мені багаттям за те, що я врятував країну від сарани. Тут у мене, як бачиш, лабораторія, я трохи експериментую, трохи пишу... Часом, щоб ковтнути свіжого повітря та відпочити, виїжджаю з Буко на розбійницький промисел. Загалом...

Чарівник важко зітхнув.

- Загалом, жити можна. Тільки от...

Рейневан чемно стримував цікавість, але Гуон фон Сагар був налаштований на відвертість.

- Формоза, - скривився він. - Яка вона, ти сам побачив: exsiccatum est faenum, cecidit flos401 [29]. П’ятдесят і п’ять років стукнуло бабі, а вона, замість того, щоби слабувати, хорувати та думати про вічне, безперестанку репетує, шкапа стара, щоб я її грав, раз за разом, рано, ввечері, вдень, вночі, та ще й щораз то вигадливішими способами. Шлунок собі, псямать, і нирки руйную афродизіяками. Але мушу старій догоджати. Якщо не покажу себе в ліжку, то втрачу її прихильність, а тоді Буко мене звідси викине...

Рейневан не прокоментував і цього разу. Чарівник роздивлявся його проникливим поглядом.