Слава ЗСУ!

- Зацікавлена сторона, - пирснув Вейрах, - мовчить, а qui tacet, consentin, хто мовчить, той згоден. А інших основних можемо й запитати, чому б і ні? Гей, Тассіло? Тобі не кортить женитися? А може, тобі, Куно? Вольдане? А ти, мосьпане Шарлею, чого такий тихий? Як усі, то всі! Хто ще воліє стати, даруйте на слові, нуптурієнтом?

- А може, ви самі? - нахилила голову Формоза фон Кроссіг. - Га? Пане Ноткере? Таж вам, міркую я собі, саме час. Не хочете її за жону? Не вподобали її собі?

- Вподобав, аякже, - хтиво посміхнувся раубрітер. - Але одруження - могила кохання. Тому я за те, щоб її просто-напросто всією громадою виїбати.

- Час, бачу, - Формоза встала, - жінкам з-за столу піти, щоб чоловікам у їхніх чоловічих жартах і забавах не заважати. Ходи, дівко, тобі тут також нічого робити.

Ніколетта слухняно встала, пішла як на страту, горблячись, низько схиливши голову, губи в неї тремтіли, в очах блищали сльози.

“Усе це було тільки про людське око, - подумав Рейневан, стискаючи під столом кулаки. - Уся її сміливість, уся бадьорість, уся рішучість - це все була лише видимість, удавання. Наскільки ж усе-таки слабка, тендітна і недолуга ця стать, наскільки змушена покладатися на нас, чоловіків. Наскільки вона від нас залежна”.

- Гуоне, - кинула Формоза від дверей. - Не змушуй довго себе чекати.

- Та я вже зараз піду, - чарівник підвівся. - Втомлений я, занадто виснажила мене ідіотська гонитва лісами, щоб я міг і далі вислуховувати ідіотські розмови. Бажаю товариству спокійної ночі.

Буко фон Кроссіг сплюнув під стіл.

* * *

Відхід чорнокнижника і жінок став сигналом до ще гучнішої забави і бурхливішої пиятики. Comitiva голосно зажадала більше вина. Служницям, які підносили напої, було уділено належну частку ляпанців, мацанців, щипків та стусанів, і вони побігли на кухню червоні та в сльозах.

- По ковбасі - напиймося!

- Будьмо!

- Здоров’я!

- Щоб велося!

Пашко Римбаба і Куно Віттрам, обнявшись за плечі, затягли пісню. Вейрах і Тассіло де Тресков приєдналися до них.

Meum est propositum in taberna mori

ut sint vina proxima morientis ori;

Tunc cantabunt letius angelorum chori;

Sit Deus propitius huic potatori! [32]

Буко фон Кроссіг упивався бридко. З кожною чашею він ставав - хоч це й парадоксально - дедалі тверезішим, від тосту до тосту робився дедалі понурішим, похмурішим і - знову парадоксально - дедалі блідішим. Він сидів, насупившись, стискаючи в долоні свою літургійну чашу і не зводячи з Шарлея примружених очей.

Куно Віттрам лупив по столу кухлем, Ноткер Вейрах - рукояттю мізерикордії. Вольдан з Осин хитав перебинтованою головою, щось бурмотів. Римбаба і де Тресков ревли:

Bibit era, bibit herus,

bibit miles, bibit clerus,

bibit ille, bibit illa,

bibit servus cum ancilla,