Слава ЗСУ!

- Вітаємо, вітаємо. Бог у дім, - мало не задихався він. - Яка честь, яка шана, що ваша ясновельможна милість...

- Щось тут дуже людно сьогодні, - Кантнер зліз із гнідка, якого тримали пахолки. - Кого ж це ти гостиш? Хто ж це тут горщики спорожняє? А чи для нас вистачить?

- Неодмінно, вистачить, неодмінно, - запевнив корчмар, ледве переводячи подих. - Та вже й не людно зовсім... Шльондр, студентів і кметів я вигнав... як тільки ваших милостей на гостинці зобачив. Вільна зусім хата нині, та й ванькир також вільний, йно...

- Йно що? - насупив брови Рудігер Хаугвіц.

- В хаті гості. Поважні й духовні особи... Посли. Я не посмів...

- То й добре, - перебив Кантнер, - що не посмів. - Мені би деспект учинив і всій Олесниці, якби посмів. Гості - це гості! А я - П’яст, а не сарацинський султан, мені не принизливо попоїсти разом із гостями. Ведіть, панове.

У дещо задимленій і заповненій запахом капусти кімнаті й справді не було людно. Як на те, то зайнятий був один лише стіл, за яким сиділи троє чоловіків. Усі - з тонзурами. Двоє носили одяг, характерний для духовних осіб у дорозі, але такий багатий, що вони ніяк не могли бути простими ксьондзами. На третьому була ряса домініканця.

Побачивши, що входить Кантнер, духовні особи підвелися з лави. Той, чиє вбрання було найбагатшим, поклонився, але без надмірної запобігливості.

- Ваша милосте князю Конраде, - промовив він, довівши добру поінформованість, - воістину, це велика для нас честь. Я, з вашого дозволу, Мацєй Кожбок, офіціал66 познанської дієцезії, з місією до Вроцлава, до брата вашої княжої милості, єпископа Конрада, від його преосвященства єпископа Анджея Ласкажа. А це мої супутники, що, як і я, із Гнєзна у Вроцлав прямують: пан Мельхіор Барфусс, вікарій його велебності Кшиштофа Ротенгагена, єпископа Любушського. А також велебний Ян Неєдлий з Високого, prior Ordo Praedicatorum67, що подорожує з місією від краківського провінціала ордену.

Бранденбуржець і домініканець схилили тонзури, Конрад Кантнер відповів легким рухом голови.

- Ваша достойність, ваші велебності, - промовив він дещо гугнявим голосом. - Мені приємно буде спожити їжу в такій зацній компанії. І порозмовляти. Розмов же, якщо це не наскучить вашим велебностям, матимемо чимало і тут, і в дорозі, позаяк і я до Вроцлава їду, зі своєю донькою... Ходи-но сюди, Агнєшко. Поклонися перед слугами Христовими.

Князівна зробила кніксен, схилила голівку, збираючись поцілувати руку, але Мацєй Кожбок зупинив її, поблагословив швидким хресним знаменням над світлою гривкою. Чеський домініканець склав руки, схилив голову, пробурмотів коротку молитву, додавши щось про clarissimapuella68.

- Оце, - продовжував Кантнер, - пан сенешаль Рудігер Хаугвіц. А це - мої лицарі і мій гість...

Рейневан відчув, як його смикнули за рукав. Послухавшись жестів і сичання Кромпуша, він вийшов разом із ним на подвір’я, на якому й далі тривав спричинений прибуттям князя рейвах. На подвір’ї чекав Еберсбах.

- Я тут про дещо порозпитував, - сказав він. - Вони були тут учора. Вольфгер Стерча. Він сам, та ще шестеро Стерчів. Я випитав також тих, з Великопольщі. Стерчі затримали їх, але не посміли нав’язуватися духовним особам. Але, видно, вони шукають тебе на вроцлавському тракті. Я б на твоєму місці втікав.