Слава ЗСУ!

Хай подає вік віку

гімн тріумфу, дяки, шани.

[21] “Чинбарі-курвярі” - запозичено у Людвіка Стомми зі “Словника польських лайок, інвектив і пейоративних висловів” (Slownic polskich wyzwisk, inwektyw I okreslen pejoratywnych, Oficyna Wydawnicza Graf-Punkt, Warszawa 2000). Це начебто гуральська приспівка з району Сухої Бескидської. Гарна, треба визнати. І зворушлива.

Розділ двадцять перший

[22] “Цісарські попове” - кантилена, тобто “Пісня про Вікліфа” Єнджея Галки, була написана, звичайно, набагато пізніше, імовірно, близько 1440 року. Галка, як я підрахував, був приблизно ровесником Рейневана. Вважають, однак (див. Pawel Kras, Husyci w pietnastowiecznej Polsce, Towaezystwo Naukowe KUL, Lublin 1998), що це була переробка якоїсь гуситської пісні. То, може, складеної моїм голіардом? Або яку він десь почув?

Розділ двадцять другий

[23] “Конрад, уже вісім років єпископ у Вроцлаві, дивував своєю істинно лицарською поставою” - описуючи особу Конрада, п’ястівського князя з олесницької лінії, я суворо дотримувався - якщо йдеться про його характер, - хронікера, особливо вподобання єпископа до трунків і протилежної статі, про які Длугош говорить прямо. Однак я дозволив собі деякі вільності в описі самої постаті, її фізичних ознак. По-перше, опис постаті в Длугоша (“...чорнявий злюка... невисокого зросту, грубого тіла... очі мав гнійні... у мові заїка і недоріка...” абсолютно не вкладався мені у фабулу і не пасував. По-друге, Бог його знає, хто має рацію: Длугош міг паскудно і не зовсім достовірно змальовувати людей, які йому не сподобались або які йому чимось наразилися. А те, що до вроцлавського єпископа хронікер симпатії не почував, це точно.

[24] “Іскра - річ невелика” - “проповідь” славнозвісного згодом Миколая з Кузи (який у 1425 році налічував лише двадцять чотири весни життя) я сконструював на підставі значно пізніших, контрреформаційних одкровень Петра Скарги, єзуїта, що містяться у його “Житіях Святих Старого і Нового Завіту”.

Розділ двадцять четвертий

[25] Nel mezzo del cammin di nostra vita... - Данте, “Божественна комедія”, Пісня І. У перекладі (тому самому, що й вище) звучить так:

Здолавши півшляху життя земного,

я раптом опинився в темній хащі,

бо втратив правоту путі прямого.

[26] “Necronomicon” Абдула Альхазреда... - зрозуміло, уклін у бік Г. Ф. Лавкрафта.

[27] “Lider Yog Sothotis” - вигадав. За зразком Лавкрафта, маестро з Провіденса.

[28] “De wermis mysteriis” - хоча використовується в кількох оповіданнях Лавкрафта і становить “бібліографічний канон” міфу Ктулху, “De wermis...” - віддаймо належне - була вигадана Робертом Блохом.

[29] Exsiccatum est faenum... - “Трава засихає, а квітка зів’яне” (Ісая40;7).

[30] Amantes amentes - “Закохані - як безумці” (Плавт).

[31] Grau, teurer Freund, ist alle Theorie - “Фауст”, частина І, сцена з учнем, слова Мефістофеля. Очевидний анахронізм, у тому числі в лінгвістичному сенсі: у XV столітті верхньонімецька мова Гете ще не існувала. Але хтозна, може, диявол завжди говорив верхньонімецькою?