Слава ЗСУ!

— Знаю. І тепер можу сказати, про що я здогадався.

— Цікаво.

— Про те, що, як і багато інших, ти плутаєш мою професію із зовсім іншою.

— Ах,— Каланте із замисленим і відсутнім видом, злегка нахилившись до Дрогодара, що бринчав на лютні, проговорила:

— І хто ж вони такі, Геральте, ті багато хто, які виявилися рівними мені по невігластву? І з якою такою професією ці дурні плутають твою?

— Королево,— спокійно сказав Геральт,— на шляху до Цинтри мені зустрічалися селяни, купці, лахмітники-краснолюди, казанярі й лісоруби. Вони говорили про бабу-ягу, у якої десь у тутешніх місцях є лігвище, такий собі будиночок на пазуристих курячих ніжках. Згадували про химеру, що гніздиться в горах. Про жагниць-коромисел і сколопендроморфів. Начебто б зустрічається й мантіхор, якщо належно пошукати. Так що роботи для відьмака вистачає, і при цьому йому навіть немає потреби наряджатися в чуже пір'я й герби.

— Ти не відповів на запитання.

— Королево, не сумніваюся, що союз зі Скелліге, укладений шляхом заміжжя твоєї доньки, Цинтрі необхідний. Можливо, інтриганів, які прагнуть цьому перешкодити, варто було б провчити, та так, щоб правитель не був у це замішаний. Зрозуміло, краще, якщо б це зробив нікому тут не відомий хазяїн із Чотирирогу, який відразу зникне зі сцени. А тепер я відповім на твоє питання. Ти плутаєш мою спеціальність із професією найманого вбивці. А багато інших — це ті, у руках у яких влада. Мене вже не раз кликали в палаци, у яких проблеми хазяїна вимагають швидких ударів меча. Але я ніколи не вбивав людей заради грошей, незалежно від того, вимагали цього добрі, чи погані обставини. І ніколи цього робити не стану.

Атмосфера за столом пожвавлювалася пропорційно кількості спожитого пива. Рудий Крах ан Крайт знайшов вдячних слухачів, які слухали його розповіді про битву під Твітом. Накресливши на столі карту за допомогою кістки з м'ясом, змоченої в соусі, він наносив на неї тактичну ситуацію, при цьому голосно верещачи. Кудкудак, доводячи справедливість даного йому прізвиська, зненацька закудахтав, немов справжнісінька квочка, викликавши загальні веселощі бенкетуючих і розпач слуг, що вирішили, що, насміхаючись над пильністю охоронців, у залу знадвору проникнув птах.

— Т-а-а-ак, доля покарала мене надто вже здогадливим відьмаком,— посміхнулася Каланте, але очі її були прищулені й злі.— Відьмак, який без тіні поваги або хоча б елементарної шанобливості розкриває мої інтриги й жахливі злочинні плани. Послухай, а чи випадково не притупило твого розуму замилування моєю красою й привабливістю? Ніколи більше так не роби, Геральте. Не говори так з тими, у кого в руках влада. Ніхто не вибачить тобі цього, а ти знаєш королів, знаєш, що засобів у них достатньо. Кинджал. Отрута. Підземелля. Розпечені кліщі. Є сотні, тисячі способів, до яких вдаються королі, що звикли мстити за ображену гордість. Ти не повіриш, Геральте, як легко зачепити гордість деяких владик. Рідко хто з них спокійно вислухає такі слова, як «Ні», «Не буду», «Ніколи». Мало того, досить їх перебити або вставити невідповідне слівце, і все — катування забезпечене.

Каланте склала білі вузькі долоні й злегка торкнулася їх губами, зробивши ефектну паузу. Геральт не перебивав і не вставляв невідповідних слівець.

— Королі,— продовжувала Каланте,— поділяють людей на дві категорії. Одним наказують, інших купують. Тому що королі дотримуються старої й банальної істини: купити можна кожного. Кожного. Питання тільки в ціні. Із цим ти згодний? Ах, марно я запитую, ти ж відьмак, виконуєш свою роботу й береш плату. По відношенню до тебе слово «купити» втрачає своє презирливе звучання. І питання ціни у твоєму випадку — справа очевидна, пов'язана зі ступенем складності завдання, якістю виконання, майстерністю. І з твоєю славою, Геральте. Жебраки на ярмарках співають про діяння білоголового відьмака з Ривії. Якщо хоча б половина того, про що вони співають, правда, то можу посперечатися, що ціна твоїх послуг чимала. Залучати тебе до таких простих і банальних справ, як палацові інтриги й грабежі, було б марною витратою грошей. Це можуть зробити інші, більш дешеві руки.

— Брааак! Ґгааа-брааак!— раптом заволав Кудкудак, зірвавши голосні оплески за імітацію лементу чергової тварини. Геральт не знав якої, але не хотів би зустрітися із чим-небудь подібним. Він відвернувся, помітивши спокійний, ядуче-зелений погляд королеви. Дрогодар, опустивши голову й сховавши обличчя за сивим волоссям, що спадало на руки, тихо побренькував на лютні.

— Ах, Геральте,— сказала Каланте, жестом забороняючи слузі доливати кубок.— Я все говорю, а ти все мовчиш. Ми на бенкеті, нам хочеться як слід повеселитися. Розвесели мене. Мені починає бракувати твоїх цінних зауважень і проникливих коментарів. Не завадила б парочка компліментів, запевнення в повазі й вірності, наприклад. Черговість — на твій розсуд.

— Ну що ж, королево,— вимовив відьмак,— не сперечаюся, я, безсумніву, малоцікавий співрозмовник за столом. Надивуватися не можу, що саме мені ти зробила честь, помістивши поруч із собою. Адже тут можна було посадити набагато більш відповідну твоїм бажанням людину. Достатньо кому-небудь наказати або кого-небудь купити. Усього лише питання ціни.