Слава ЗСУ!
знайди книгу для душі...
Вона ходила туди й сюди між залізних опудал-рицарів, раніш таких кумедних для неї, і щоки її горіли від хвп-люванпя. їй спадали на думку тисячі відповідей на графові докори; зринали в голові сповнені гідності, рішучі й горді слова, які раз назавжди здобули б їй повагу в цьому домі. «Ваша світлість, — могла б вона сказати з високо піднесеною головою, — повірте, я знаю, чого домагаюсь. Я хочу навчити Мері серйозно ставитись до життя й бути вимогливою до себе; хочу зробити з неї людину, яка не дозволяє собі хибних вчинків. Ідеться не про фальшиву ноту, ваша світлість, а про фальшиве виховання; я могла б не любити Мері, а тому й не помічати її хиб, та коли я її люблю, то буду вимоглива до неї, як до себе самої...»
Її очі ще палали й серце горіло від недавньої образи, коли вона подумки промовляла все це; та власні слова підбадьорили її, Ользі полегшало, і вона твердо вирішила, що незабаром, завтра ж таки поговорить про це з графом. Він не лихий, часом буває навіть великодушний, а крім того —він же так мучиться! Якби тільки не отой гнітючий погляд його страшних, безбарвних, вирячених очей за скельцями пенсне!..
Вона вийшла надвір, і її засліпило сонце. Кам’яні плити, щойно политі водою, блищали й парували.
— Стережіться, мадемуазель! —раптом гукнув ламкий хлоп’ячий голос, і ту ж мить просто в білу Ольжину спідницю плюхнув мокрий футбольний м’яч. Освальд захихотів, але зразу й умовк, побачивши, як ужахнулась бідна дівчина; спідниця була геть забруднена. Ольга трохи підняла її і, нічого не сказавши хлопцеві, схлипнула. Освальд почервонів і, затинаючись, почав виправдовуватись:*
— Я... не бачив вас, мадемуазель.
— Beg your pardon, miss90—озвався Освальдів гувернер містер Кенпеді, що в білій сорочці й штанях лежав на траві. Вів враз схопився, ляснув Освальда по потилиці й знову ліг.
Ольга не бачила нічого, крім своєї зіпсованої спідниці; вона так любила цей білий костюм! Без жодного слова вона повернулась і ввійшла в дім, ледве-ледве стримуючи плач.
Сльози душили її, коли вона відчиняла двері до своєї кімнати. А переступивши поріг, застигла з круглими від подиву очима, не розуміючи, що тут діється: посеред кімнати сиділа на стільці сама графиня й дивилась, як покоївка порпається в одежній шафі...
— A, c’est vous?91 —кинула графиня, не озираючись.
— Оні, madame la comtesse92,— насилу вимовила Ольга: їй перейняло дух.
Покоївка вийняла з шафи оберемок одягу.
— Ні, тут нема, вельможна пані.
— Ну, гаразд, — відказала графиня, важко підвелась і рушила до дверей. Остовпіла Ольга навіть не здогадалася дати їй дорогу. Графиня зупинилась за три кроки перед нею.
— Mademoiselle?
— Oui, madame93.
“ Vous n’attender pas, peut-etre, que je m’excuse?94
— Non, non, madame!95 —вигукнула дівчина.
— Alors il n’ya pas pourqui me barrer de passage8, — гаркаво проказала графиня.
— All, pardon, madame la comtesse96, — прошепотіла Ольга й квапливо ступила вбік. Графиня з покоївкою вийшли, а на столі та ліжку зосталося розкидане вбрання.
Ольга сиділа на стільці, мов здерев’яніла. їй уже не хотілося плакати. Отже, її обшукують, мов злодійкувату служницю. «Чи не чекаєте ви, щоб я вибачилася?» Ні, ні, вельможна пані, боронь боже! Вам вибачатися перед найнятою за гроші дівчиною? Обшукайте ще мої кишені й гаманець, обшукайте все, упевніться, чи я не вкрала чого. Я бідна, тож напевне нечесна...» Ольга втупила застиглі очі в підлогу. Тепер вона розуміла, чому стільки разів заставала свій одяг і білизну наче поперекладаю. «А я їм за одним столом із ними! Відповідаю на запитання, всміхаюсь, підтримую розмову, силкуюсь бути веселою...» Почуття безмежного приниження пойняло Ольгу. Її очі були широко розплющені й сухі, вона притискала зціплені руки до грудей; думки розбігалися, тільки серце болісно й тривожно калатало.
На руки їй сіла муха, потерла лапками голівку, розправила й склала крильця, перебігла далі; руки не ворухнулись. Час від часу зі стаєнь долинало гупання копита чи дзенькіт ланцюга. В буфетній бряжчав посуд, над парком, пролітаючи, заквилив кібець, удалині, на повороті колії, прогув паровоз. Муха нарешті знудилась, махнула крильцями й вилетіла у відчинене вікно.У замку залягла мертва тиша.
92 Так, вата світлість (франц.).
