Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Війна з Саламандрами

— Годі, не треба про це,— попросив їржі.

Ти Ружена, плачучи, нарікала далі:

— Вона хоче мені життя зіпсувати! Тількп-но я якийсь просвіток побачила, як вона вже тут, клепле на м чіе, хоче відібрати... Невже ти віриш у те, що вона набалакала?

— Ні.

— Я ж нічого не хочу, тільки волі. Невже я не маю права на дрібочку щастя? Мені треба так небагато, я тут була така щаслива, а вона прийшла і...

— Не бійся, — відказав їржі й підвівся засвітити лампу. Ружена зразу перестала плакати. Він втупив у неї пильний погляд, ніби вперше бачив її. Дивиться в підлогу, губи в неї тремтять... Але яка гарна й молода! Вона в новій сукні, руки туго обтягнені рукавичками, на ногах шовкові панчохи... Маленькі нервові пальці перебирають торочки вистріпаного чохла на канапі.

— Вибач, — зітхнувши, сказав їржі,— мені треба попрацювати.

Ружена слухняно встала.

— Ох, їрко... — почала вона й затнулася, не знаючи, що казати далі. Вона стояла перед братом, притискаючи руки до грудей, як живе втілення страху: очі неспокійно бігають, у погляді мука, губи побіліли.

— Не турбуйся, — сказав він і сів працювати.

Другого дня він сидів над паперами, поки не смеркло.

Намагався з головою поринути в роботу, силував себе працювати швидше й швидше, але крізь те силуване завзяття раз у раз проривався гострий біль.

Нарешті прийшла Ружепа.

— Пиши, я не заважатиму, — шепнула вона, сіла на канапу й сиділа тихенько, але їржі весь час відчував на собі її тривожний і пильніш погляд.

— Чого ти не зайшов до мене? — раптом спитала вона.— Я сьогодні весь час була дома.

В цих словах він почув признання, яке зворушило його. Він поклав ручку й обернувся до сестри; вона була в чорному, немов покутниця, блідіша на обличчі, ніж звичайно, і видно було, як захололи її руки, безпорадно складені на колінах.

— У мене холоднувато,—буркнув він, ніби перепрошуючи, й заговорив до сестри, як завжди, спокійним тоном, намагаючись не зачіпати вчорашнього. Вона відповідала покірно й ласкаво, ніби вдячна дитина.

— Щоб ти знав, Тільда... — вихопилось у неї несподівано.— їм не щастить, бо її чоловік дурний. Поручився за когось, а потім мусив заплатити. Звісно, сам винен, треба було подумати про дітей, та що ж, як він такий нетямущий! Він держав комерційного агента, так той його обікрав, і взагалі він вірить абикому... Ти знаєш, що його обвинувачують в умисному банкрутстві?

— Нічого я не знаю, — ухильно відказав їржі. Він бачив, що сестра думала про це цілу піч, і йому стало якось наче соромно. Ружена не відчувала його мовчазної нехоті; розпалившись, вона зразу виклала свій найбільший козпр:

— Вони вже просили мого чоловіка, щоб допоміг їм; але він розвідав, що треба, й тільки посміявся... Сказав — дати їм гроші це однаково що викинути, у них пасив триста тисяч. Треба дурнем бути, щоб позичити їм хоч один гелер —то були б пропащі гроші.

— Навіщо ти мені це розказуєш?

— А просто, щоб ти знав,— Ружена перейшла на веселіший тон. — Бо ти такий добряга, що дав би себе дочиста обібрати...

— Що ж, спасибі, — відказав він, не спускаючи з неї очей.

Ружена була напружена, мов тятива лука; їй, видно, кортіло сказати й більше, але її бентежила братова уважність; їй стало страшно, що вона може перебрати міру. Вона стала просити, щоб знайшов їй якусь роботу, бо вона нікому, нікому в світі не хоче бути тягарем. Вона ощадитиме на всьому, і помешкання можна знайти дешевше... Ось, ось зараз вона, мабуть, запропонує йому бути в нього за господиню. їржі чекав тих слів нетерпляче, аж серце калатало в грудях, але вона відвернула погляд і заговорила про щось інше.

Через день надійшов лист від Тільди*

«Любий їржі!

Мені дуже шкода, що ми розпрощалися, так і не порозумівшись. Якби ти знав усе, то сприйняв би цей лист інакше. Ми в жахливому становищі. Якби ми могли зараз заплатити п’ятдесят тисяч, то були б урятовані, бо фабрика наша за рік чи два почне давати прибуток, ось побачиш. Якби ти зараз позичив нам грошей, ми б дали тобі всі можливі гарантії. Ти був би співвласником підприємства й одержував свою частку з прибутків, коли справа налагодиться. Приїдь, глянь на нашу фабрику. Сам побачиш, що це підприємство надійне. І наших діток побачиш —які вони любі та чемні, і учаться гарно. Ти з твоїм добрим серцем пе захочеш знівечити їхню долю. Хоч би заради дітей порятуй нас — адже вони тобі не чужі. Карел уже великий, розумний, з нього будуть люди. Пробач, що я так недоладно пишу, ми всі страшенно хвилюємось і віримо, що ти нас порятуєш і любитимеш наших дітей, бо серце в тебе добре. Приїзди неодмінно. Коли Тільдочка підросте, вона залюбки ніде до тебе твоє хатнє господарство вести. Побачиш, яка вона мила. А як ти не допоможеш нам, мій чоловік цього не переживе, а діти зостануться без шматка хліба, хоч іди жебрай.

Попередня
-= 126 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!