Слава ЗСУ!

Суханек підозріливо зиркнув на нього. Чи нема тут якогось підступу?

— Вулиця,— сказав професор.

— Машини,— знехотя відказав Суханек,

— Швидше треба. Хата!

— Поле.

— Верстат.

— Латунь.

— Дуже добре...

Суханек, здавалося, вже не мав нічого проти такої гри,

— Мати!

— Тітка.

— СобакаІ

— Будка.

— Солдат!

— Артилерист,

Слово за словом, швидше й швидше, і Сухапекові вже ставало навіть цікаво: мов у карти граєш, і чого тільки не пригадується в такій грі!

— Дорога,— кидав йому професор Роусо, не даючи звести дух,

— Шосе.

— Прага!

— Бероун.

— Сховати!

— Закопати.

— Витерти!

— Плями.

— Ганчірка!

— Мішок.

— Лопата! О

— Садок.

— Яма І

— Паркан,

— Труп!

Мовчанка,

— Труп, — наполегливо повторив професор. — То ви закопали його під парканом, так?

— Я такого не казав! — крикнув Суханек.

— Ви закопали його під парканом у вашому садку,— рішуче повторив Роусс.— Ви вбили його по дорозі до Бе-роуна. Кров у машині витерли мішком. До ви діли топ мішок?

— Неправда! —закричав Суханек. — Ту машину я в пана Чепелки куппв! Що ви мені хочете пришити!..

— Годі, — сказав Роусс.— Я буду попросити, щоб полісмени пішли туди й пошукали. Але це вже не мов діло. Хай цього чоловіка відведуть. Ось вам, панове, будь ласка: експеримент тривав сімнадцять хвилин. Це дужо швидко. Випадок був легенький, так, дурничка. Здебільшого це триває з годину. Ну, а тепер я буду попросити, щоб підійшов хтось із присутніх, і я буду сказати йому слова. Це буде тривати досить довго, бо я не знаю, який у того добродія secret... Як це буде?

— Таємниця, — підказав хтось із зали.

_Так, таємниця,— зрадів наш видатний співвітчизник.— Таємниця. Це забере в нас багато часу, перше ніж той пан буде розкрити перед нами свою вдачу, своє минуле і свої найпотаємніші ideas...

— Думки,— підказав голос із публіки.

— Well. Ну прошу, панове, хто хоче піддавати себе апалізові?

Настала пауза; дехто в залі захихотів, але ніхто не ворухнувся.

— Прошу, — повторив професор Роусс. — Адже це пе боляче.

— Ідіть ви, колего, — шепнув міністр внутрішніх справ міністрові юстиції.

— Іди ти, як представник своєї партії,— підштовхував депутат депутата.

— Пане начальнику відділу, може, ви? — заохочував урядовець колегу з іншого міністерства.

Всім ставало вже трохи ніяково, але ніхто не підводився.

— Прошу вас, панове, — Л|)етє сказав американський учений. — Ви ж не боїтеся виказати себе?

Тоді міністр внутрішніх справ обернувся назад і просичав:

— Ну йдіть уже хто-небудь, панове!

Десь у задніх рядах хтось скромно кахикнув і підвівся; то був худорлявий, уже немолодий чоловічок у приношеному костюмі. Від хвилювання в нього аж борлак ходив угору й униз.

— Я... м-м-м...— несміливо почав він. — Коли ніхто... тоді я дозволю собі...

— Йдіть сюди, — владно перебив його американець.— Сядьте. Кажіть те, що перше спаде на думку. Не задумуйтесь, вимовляйте слова несвідомо, mechanically¹. Зрозуміли?

— Так, прошу,— охоче відповів піддослідний, трохи збентежений перед такою високою публікою; потім прокашлявся й налякано закліпав очима, ніби учень, що складає випускні іспити.

— Дуб, — випалив на нього вчений.

— Могутній, — прошепотів старий.

— Як, пробачте? —перепитав учений, не зрозумівши.

— Лісовий велетень, —несміливо пояснив піддослідний.

— А... Вулиця.

— Вулиця... вулиця в урочистих шатах.

— Що ви .маєте на увазі?

— Якесь свято, прошу. Або похорон.

— Ах, так. То треба було сказати просто «свято». По змозі одним словом.

— Прошу.

— Гаразд. Торгівля.

— Процвітає. Криза нашої торгівлі. Політичний ген-дель.

— Гм... Установа.

— Яка, пробачте?

— Однаково. Скажіть будь-яке слово, швидше!

— Якби ви спитали «установи»...

— Well. Установи!

Відповідні! —радісно вигукнув чоловічок.

— Молот!

— І ковадло. Між молотом і ковадлом. Розбив йому голову молотком.

— Curious...¹¹⁷—пробурчав учений. — Кров!

— До останньої краплі крові. Невинно пролита кров. Історія, писана кров’ю.

— Вогонь!

— Вогнем і мечем. Герой-пожежник. Полум’яна промова. Вогненні слова.

---

 117 Дивно (англ.).