Слава ЗСУ!

К. ф о н Фріш запитує, чи м’ясо саламандр їстівне.

Д ж. Г і л б е р т. Ні. Шкіра їхня теж ні на що не придатна.

П.Бонанфан ставить перед правлінням запитання, що в такому разі воно збирається робити.

Г. X. Б о н д і (підводиться). Шановні нанове! Ми скликали ці позачергові загальні збори, щоб відверто повідомити вас про те, що перспективи нашого Товариства вкрай сумні, хоч у минулі роки, дозвольте мені нагадати, воно з гордістю виплачувало від двадцяти до двадцяти трьох процентів дивідендів, опріч достатніх відрахункін у резерви й на амортизацію. Тепер ми стоїмо на роздоріжжі: спосіб провадження справ, такий вигідний у минулі роїш, практично вже дав усе, що міг, і нам лишається тільки шукати нових шляхів. (Вигук is аали: чНу й чудовоh)

Я б сказав — це перст долі, що саме тепер від нас пішов наш друг, наш незабутній капітан ван Тох. З його особою була поєднана романтична, прекрасна і, додам відверто, трохи павіжена ідея торгівлі перлами. Я вважаю її вже закінченим етапом нашої діяльності; в ній був свій, так би мовити, екзотичний чар, але для нашої доби вона не підходила. Шановні панове, перли ніколи не можуть стати об'єктом підприємства великого масштабу, розвиненого вшир і вглиб. Для мене особисто ця історія з перлами була тільки мимо б Іншою розвагою. (Занепокоєння в валі). Так, панове; але розвагою, що давала й вам ,'і мені чималі гроші. Крім того, на самому початку нашої діяльності саламандри малп якусь, сказав бп я, принадність новизни. Але триста мільйонів саламандр такої принадності вже не матимуть. (Сміх).

Я сказав — пові шляхи. Поки був живий мій добрий приятель капітан ван Тох, годі було й думати про те, щоб надати нашому підприємству інакшого характеру, відмінного від того, що я назвав би стилем капітана вап Тоха. (Голос із зали: «А чому?») А тому, добродію, що добрпй смак не дозволяє мені змішувати різні стилі. Стиль капітана ван Тоха — це був, сказав би я, стиль пригодницьких романів. Стиль Джека Лондона, Джозефа Копрада та інших. Старий, екзотичний, колоніальний, майже героїчний стиль. Не заперечую, що він по-своєму чарував мене. Але після смерті капітана ван Тоха ми не маємо права провадити далі цю авантюрну дитячу епопею. Те, що стоїть перед нами,— це вже не новий розділ, а нова концепція, панове, виплід нової, принципово інакшої творчої уяші. (Голос із зали: аВи про це говорите, наче про романі*) Так, добродію, маєте рацію. Комерція цікавить мене як митця. Без хисту, добродію, не можна придумати нічого нового. Ми повинні бути поетами, коли не хочемо, щоб світ зупинився. (Оплески. Г. X. Бонді кладеться).

Панове, я не без жалю ставлю крапку після цього, так бп мовити, вантохівського розділу. Час уже закінчити цю казку про перли та корали. Сіндбад-мореплавець помер, панове. Постав питання: що далі? (Голос із зали: «Про це ж ми вас і питаємо!*) От і гаразд, добродію: візьміть, будь ласка, олівець і записуйте. Шість мільйонів. Записали? Помножте па п'ятдесят. Виходить триста мільйонів, так? Ще раз помножте на п’ятдесят. Це вже п’ятнадцять мільярдів, правда? А тепер, будьте ласкаві, порадьте мені, що нам робити через три роки з п'ятнадцятьма мільярдами саламандр. Як ми їх використаємо, чим прогодуємо і так далі. (Голос із вали: <иХай собі виздихають, та й квиті») Звичайно, можна й так, панове, але хіба пе шкода? Згадайте, що кожна саламандра являє собою певну економічну цінність, робочу силу, яка чекає, щоб її використали. Паново, шістьом мільйонам саламандр ми ще сяк-так дамо раду. З трьомастами мільйонів буде важче. Але п'ятнадцять мільярдів саламандр, панове,— це нам уже не під силу. Саламандри зжеруть Товариство. Ось воно як. (Голос із зали: «За це відповісте виї Це ви затіяли всю цю історію а саламандрамиh)

І\ X. Б о н д і (підносить голову). А я й пе скидаю з себе відповідальності, панове. Я беру її всю на себе. Хто хоче, той може хоч і зараз позбутися акцій Тихоокеанського експортного товариства. За кожну акцію я готовий заплатити... (Голос із зали: «Скільки?») Повну вартість, добродію. (У залі гомін. Президія оголошує перерву на десять хвилин).

Після перерви першим просить слова Г. Брінкелар. Він висловлює своє задоволепня з приводу того, що саламандри так Щедро плодяться, примножуючи майно Товариства. Одначе розводити їх просто так, панове, каже він, це було б видиме безглуздя. Якщо ми самі не маємо для них відповідної праці, то чом бп попросту ні» продавати їх як робочу силу будь-кому, хто хоче розпочати якісь роботи у воді або під водою? (Оплески). Прогодувати саламандру коштує кілька сантимів на день; якщо пару їх продавати, скажімо, 8а сто франків і якщо робоча саламандра може прожити, скажімо, тільки один рік, то таке вкладення капіталу чудово оплатиться кожному підприємцеві. (Схвальні вигуки).