Слава ЗСУ!

¹⁰ Подробиці дпв. у книжці «Mine Louise Zimmermann, sa vie, ses idees, son oeuvre»¹ (видавництво «Алькан»).Ми процптусмо з цього твору шанобливу загадку саламандри, яка належала до перших її учнів:

«Вопа читала пам баіікн Лафоптепа, сидячії біля нашого простого, але чистого й затишного басейпу; хоч їй і дошкуляла вогкість, але вона не зважала на це, всім серцем піддана свосму педагогічному піжликаппю. Вона називала нас mes pet і ts chinois², бо ми, як китайці, не вміли вимовляти звука «р». Але зрештою так звпкла до того, Що сама стала називати себе «пані Ціммельман». Ми, пуголовки, просто обожнювали її. Найменші, котрі ще не мали розвинених легень і не могли виходити з води, плакали, що не можуть супроводити її в прогулянках по шкільному садку. Вона була така лагідна ^и ласкава, що, наскільки мені відомо, розгнівалася тільки один

Трохи менший успіх мала дівоча гімпазія для саламапдр у Мептоні, бо юні гімназистки-саламандри у вивченні головних предметів —музики, дієтичного куховарства та тонкого рукоділля (на яких пані Ціммерман наполягала з чисто педагогічних міркувань) виявляли прикрий брак здібностей, а часом уперту нехіть. Зате перші публічні іспити юних саламандр-самців пройшли так несподівано блискуче, що згодом (на кошти Спілки захисту тварин) були організовані Морський політехнікум для саламандр у Канні й Саламандровий університет у Марселі; тут незабаром перша саламандра здобула ступінь доктора права.

Далі вже питання освіти саламандр розвивалося швидко й нормальним шляхом. Прогресивніші педагоги висунули багато дуже поважних заперечень проти зразкових Ecoles Zimmermann (ціммерманівських шкіл); зокрема вони заявляли, що застарілі гуманітарпі програми, створені для людської молоді, непридатні для виховання юних саламандр, рішуче відкидали викладання літератури та історії й рекомендували віддавати якнайбільше місця й часу практичним і сучасним предметам —природничим наукам, праці в шкільних майстернях, технічним знанням, фізкультурі і таке інше. Цю так звану реформовану школу, чи то «школу практичного життя» знов же палко критикували прихильники класичної освіти, які твердили, що саламандр можна познайомити з культурним надбанням людства тільки на основі латині і що мало навчити їх говорити —треба що навчити їх цитувати античних поетів і висловлюватися з ціцеро-нівською красномовністю. Зав’язалась тривала й досить запальна дискусія, яка врешті розв’язалась у такий спосіб, що школи для саламандр узяла під свою опіку держава, а школи для людської молоді реформували, по змозі наблизивши їх до ідеалів реформованої школи для саламандр.

Природно, що відтоді й в інших країнах залунали заклики до обов’язкового систематичного навчання саламандр під контролем держави. Поступово ця ідея була здійснена в усіх приморських країнах (звичайно, за винятком Великобританії); а оскільки ці саламандрові школи не були обтяжені застарілими класичними традиціями людських шкіл і тому могли використовувати всі найновіші методи психотехніки, технологічного виховання, допризовної військової підготовки та інших останніх досягнень педагогіки, в них незабаром склалась найсучасніша і найпрогреспвніша з наукового погляду система навчання, яка недарма стала об’єктом заздрості всіх педагогів та учнів людських шкіл.

Водночас із проблемою шкіл для саламандр з’явилася мовна проблема. Котру зі світових мов найкраще вивчати саламандрам? Первісні саламандри з Тихоокеанських островів, звичайно, користувалися жаргоном «піджін-інгліш», якого навчились від тубільців та моряків; багато було й таких, що говорили по-малайському або ще якоюсь із місцевих говірок. Саламандр, вирощуваних Для сінгапурського ринку, навчали «бейсік-інгліш» — науково спрощеної англійської мови, що обходиться кількома сотнями слів без застарілих граматичних складностей; тому цю реформовану й стандартну англійську Мову вре_гшті стали називати «саламандер-інгліш». У зразкових Ecoles Zimmermann саламандри висловлювалися Мовою Корнеля —звичайно, не з патріотичних міркувань, а просто тому, що це неодмінна частина доброго виховання; натомість у реформованих школах їх навчали есперанто, як мови чисто практичної. Крім того, в ті роки було створено ще п’ять чи шість універсальних мов, які мали заступити для людства вавілонську мішанину мов і дати одну спільну рідну мову всьому світові — і людям, і саламандрам; звичайно, без кінця точилися суперечки про те, котра з цих міжнародних мов найлегша, най-милозвучніша і найуніверсальніша. Скінчилося все тим, що серед кожної нації стали пропагувати свою власну Універсальну Мову⁵⁸.

 58 • ІІлем'я тритонів (лат.).