Слава ЗСУ!

Стаття привернула до себе велику увагу насамперед у Спілці промисловців і мала принаймні один наслідок! було видано короткий підручник «Чеська мова для саламандр» із прикладами з творів чехословацького красного письменства. Хоч це звучить неправдоподібно, але книжки було розпродано понад сімсот примірниківі неабиякий успіх I^і?

З цієї нагоди наводимо нарис Яромира Зейдла-Новомеського, що зберігся в колекції пана Повондри.

НАШ ДРУГ НА ГАЛАПАГОСЬКИХ ОСТРОВАХ

Коли померла моя дорога тітуся, ппсьменнпця Богумпла Яндова-Стшешовйцька, ми з дружиною, поетесою Генрієттою Зейдловою-Хрудпмською, вибрались у подорож довкола світу, сподіваючись заглушити біль від тяжкої втрати чаром стількох нових глибоких вражень. Під час тієї подорожі ми відвідали далекі, овіяні подихом багатьох легенд Галапагоські острови. Маючи тільки дві годили ласу, ми використали їх на прогулянку берегами цих пустельних островів.

— Глянь, як чудово заходить сонце,— сказав я дружині.— Неначе весь небосхил тоне в повені з золота й крові!

— Ви чех, шановний добродію? — несподівано промовив хтось позад нао правильною, чистою чеською мовою.

Ми зчудовано обернулися, але не побачили нікого; там тільки сиділа на камінні велика чорна саламандра и держала в руці щось схоже на книжку. Під час своєї подорожі довкола світу ми вже бачили кількох саламандр, але ще не мали пагоди розмовляти з ними. А тому ласкавий читач зрозуміє, як ми здивувалися, зустрівши на такому пустельному узбережжі саламандру, та ще й почувши запитання нашою рідною мовою.

— Хто тут говорив? — вигукнув я по-чеському.

— Це я насмілився, добродію,^ відповіла саламандра, шапоб-ливо підвівшись.— Я вперше в житті почув чеську мову й не міг стриматись.

— Як це так, що вп вмісте говорити по-чеському? — вражепо спитав я.

— Оце щойно я розважався, відмінюючи неправильне дієслово «бути»,— відказала саламавдра.— Це дієслово в усіх мовах неправильне.

— Як, де й навіщо ви навчились чеської мови? — допитувався я.

Проблема навчання й мови становила, звичайно, тільки частину великої Саламандрової Проблеми, ідо виростала, як то кажуть, на очах. Так, наприклад, дуже скоро виникло питання: як ставитися до саламандр із погляду, так би мовити, соціального. У перші —можна сказати, доісторичні — роки Саламандрової Епохи проти жорстокого, нелюдського поводження з саламандрами дуже

— Мені випадково попала в руки ця книжка,— відповіла саламандра й простягла мені книжку, яку тримала в руці; то була «Чеська мова для саламапдр», і сторінки її мали на собі сліди частого й грунтовного вжитку.— її прислали сюди в партії книжок для навчання. Я міг би вибрати собі «Геометрію для старших класів середньої школи», «Історію бойової тактики», «Провідник по Доломітових Альпах» або «Засади біметалізму». Одначе я віддав перевагу цій книжці, і вона стала моїм найлюбішим другом. Я вже знаю її всю напам’ять, і все ж знаходжу в ній нові й нові джерела розваги й знапь.

Моя дружппа і я висловили свою щиру радість і подив, що в нього така правильна і навіть більш-менш розбірлива вимова.

— На жаль, тут я не маю з ким порозмовляти по-чеському,-чг скромно провадив наш новий знайомий,— і тому навіть не певен, як буде орудний відмінок множинп від слова «гроші»: «грошима» чи «грішми»!

— «Грошима»,— відповів я.

Ні, «грішми»!— зразу поправила мене дружина.

— А чи пе скажете ви мені, з вашої ласки,— із жвавим зацікав* ленням спитав наш милий співрозмовник,— що нового в стовежій матінці ПразіЯ

— Прага розростається, друже,— відповів я, потішений таким інтересом, і в кількох словах змалював йому розквіт нашої золотої столиці.

— Яка радісна звістка! — з неприхованим задоволенням провадила саламандра. — А чи висять іще на Мостовій вежі голови страчених чеських панів?

—• Давно вже пе висять, — сказав я, трохи (признаюся щиро) сторопівши від такого запитання.

— Ох, як жаль!— зауважила симпатична саламандра.—Це ж була рідкісна історична пам’ятка! Яка шкода, що стільки знаменитих пам’яток загинуло під час Тридцятилітньої війни! Коли не помиляюся, тоді чеська земля була перетворена в пустелю, скроплену кров'ю і слізьми. Ще маємо щастя, що тоді не загинув родовий відмінок прп запереченні. У цій кппжці паписано, що він відмирає. А мені було б дуже шкода його, добродію.

— То вас цікавить і наша історія! — зраділо вигукнув я.

— Ще б пак, добродію,— запевнила саламандра.— Особливо поразка під Білою Горою і трьохсотрічна певоля. Я багато читав про них у цій книжці. Ви, напевне, дуже щипаєтеся своєю трьохсотрічною неволею! То були великі часи, добродію!