Слава ЗСУ!

Так був а’ясовапий юридичний бік питання; як вийшла порто: адміністрація в А. з цього скрутного станогіїша, невідомо, а а усього випадку стало ясно, що Саламандрову Проблему все ж і ведеться врегульовувати повпмп юридичними засобами.

Само собою зрозуміло, що разом з першими законами про саламандр з’явилися люди, які в ім’я юридичної логіки доводили: коли людське суспільство накладає на саламандр певні обов’язки, воно повинне визнати за ними й деякі права. Держава, яка видає закони для саламандр, тим самим визнає їх вільними й правоздатними істотами, суб’єктами права, ба навіть своїми підданими; а в такому разі слід якось узаконити їхні відносини з державою, під юрисдикцією якої вони перебувають. Звичайно» можна вважати саламандр іммігрантами; але тоді держава не може встановлювати для них певні повинності на випадок мобілізації та війни, як зроблено в усіх цивілізованих країнах за винятком Англії. Ми, звичайно, вимагатимемо від саламандр, щоб вони в разі воєнного конфлікту захищали паші узбережжя; але тоді ми не можемо відмовляти їм у певних громадянських правах, як-оті виборче право, право на збори, право на представництво в різних виборних органах і таке інше¹⁶. Висловлювалися

¹⁰ Дехто розумів рівноправність саламандр так дослівно, що вимагав, щоб воші могли займатп будь-які громадські посади в воді й на землі (Ж. Курто); або щоб із них були сформовані підводні полки з повним озброєнням і з власними підводними командирами (генерал у відставці Дефур); пропонувалось навіть дозволити мішані шлюби між саламандрами й людьми (адвокат Луї ІҐєрро). Природознавці, правда, зауважували, що такі шлюби взагалі неможливі; але метр П’срро заявив, що йдеться пе про фізичну можливість, а про юридпчпнй принцип і що віп сам згодеп одружитись із саламандрою-самицею, щоб довести, що пропонована реформа шлюбного законодавства не лишиться на папері. (Згодом пан П’єрро став дуже популярним адвокатом у шлюборозлучних справах).

(У зв’язку з цим згадаємо, що в американській пресі час від часу з’являлись повідомлення про дівчат, нібито згвалтовапих саламан* драми під час купання. Тому п Сполучених Штатах почастішали випадки, коли саламапдр ловили й лінчували — здебільшого спалювали на вогнищі. Марно вчепі виступали проти цього пародного звичаю, нагадуючи, що з анатомічних причин саламандри неспроможні вчинити такий злочин: багато дівчат посвідчило під присягою, що саламандри чіплялися до них, і це для кожного порядного американця вирішувало все. Згодом цю улюблену розвагу все ж таки трохи обмежили, дозволивши палити саламандр тільки в суботу й неодмінно під наглядом пожежників. Тоді ж таки виник і «Рух проти лінчування саламандр», на чолі якого став священпк-пегр Роберт Дж. Вашіпгтоп; до цього руху прпетало до сотні тисяч прихильників, майже без винятку негрів. У американській пресі з’явилися твердження, що цей рух має політпчпу підкладку, що він підривний; тому почалися погроми в негритянських кварталах і було спалено чимало чорношкірих, які в своїх церквах молилися навіть пропозиції падати саламандрам щось на зразок підводної автономії; але всі ці й інші такі пропозиції лишалися чисто теоретичними і не знайшли ніякого практичного розв’язання — головним чином через те, що саламандри ніде й ніколи не домагалися громадянських прав.

Так само без видимої зацікавленості й без участі саламандр відбувалася ще одна велика дискусія — навколо проблеми, чи можна хрестити саламандр. Католицька церква з самого початку зайняла категорично негативну позицію: оскільки саламандри, не будучи нащадками Адама, не були зачаті в первородному гріху, вони не можуть бути очищені від цього гріха обрядом хрещення. Свята церква нізащо не бажала також відповідати на питання, чи мають саламандри безсмертну душу або якийсь інший дар господній, що давав би їм право сподіватися ласки божої і вічного спасіння; вона могла виражати своє благовоління до саламандр тільки згадкою про них у особливій молитві, яка в певні дні промовлятиметься поряд із молитвою за душі в чистилищі та літанією за безвірників¹⁷. Не так просто дивились на справу протестантські церкви: вони визнавали за саламандрами розум і здатність зрозуміти християнське вчення, але не наважувалися прийняти їх у лоно церкви і таким чином зробити їх братами людей во Христі. Через це вони обмежилися тим, що видали (в скороченому варіанті) святе письмо для саламандр на непромокальному папері й роз-

за Братів Саламандр. Обуренпя проти негрів досягло кульмінації, коли від підпаленої негритянської церкви в Гордонвіллі (штат Луїзіана) зайнялося ціле місто. Але це стосується історії саламапд] лиш непрямо).