Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > ВСЕСВІТ

і визначають її шлях. Люди – ріки. Вони живуть-течуть, кожен до власної цілі. Проте їх потік не хаотичний чи випадковий – він створює та живить океан життя, який слугує творцю і є втіленням його задуму...

– Я розумію вашу точку зору, Хасане. Та, гадаю, кожен має право на більше, ніж просто реалізувати волю творця, Аллаха – згідно з вашою релігією. Людина, певно, може й сама стати творцем у чомусь, що дуже любить, чого не зможе зробити жодна ріка. Тож усвідомивши власну свободу волі, людина розпочинає свій шлях творчості, імпровізацію, не визначену й не закладену на жодній мапі Всесвіту. Основна проблема людини пов’язана з вибором. Як визначити, що потрібно тобі, а що – ні? – Людина має стільки свободи, скільки в чашу її душі поклав Аллах, і чим більше, тим важче їй обирати, знайти правильний шлях і бути, врешті, щасливою, – задумливо дивлячись на Максима, мовив Хасан. – А як же дізнатися, що саме цей шлях – найкращий? – не вгамовувався хлопець. – Слухай своє серце, в ньому ти обов’язково почуєш голос Аллаха, – терпляче пояснив старий. І гість, і господарі тим часом уже допивали по третій чашці чаю. Пиріг було з’їдено, печива у вазі майже не лишилося.

– У вас неймовірно смачні пиріг та печиво, пані Зуляно, – вирішив завершити дискусію Максим. – І взагалі, я справді маю дуже дякувати вам, Хасане, за цікаву бесіду та за те, що не залишився під зливою, – хлопець усміхнувся гостинним господарям. – Їж на здоров’я, ти наш гість – гість Аллаха, – відповіла, всміхаючись, Зуляна. – Наш онук теж навчається на лікаря в Тбілісі...

Максим на мить завмер з персиком у руці.

«Дивно, здається, я нічого не казав про те, де навчаюся, – по

думав він. – Ага, мабуть, у лікарів це написано на лобі», – майнула наступна думка.

– На все воля Аллаха, – перервав його думки Хасан, підводячись із-за столу. – Зуляно, покажи гостю його кімнату. Максим ще раз подякував за гостинність. Жінка провела його до маленької й затишної кімнати в іншому кінці будинку.

– На добраніч, Максиме, – щиро побажала.

***

Ти пройшов гори і степи,

Знайшовши – щось і втратив ти,

Та міцно його не тримай,

На волю з легкістю пускай.

Допоки в Чаші є вино, То п’єш і бачиш її дно, Та не наливши – вже не вип’єш, Не випивши – більш не наллєш.

Не зійде сонце серед ночі, І вдень не сліпить місяць очі, Вода із гір униз тече, Людина ж – тільки вгору хоче.

Поглянь – і знайдеш цілий світ! Візьми його мале зерно, В душі хай виросте воно, Й тобі дасть щастя вічний цвіт.

Максим згорнув книгу.

Швидкість... Колеса потяга наспівують якийсь знайомий мотив. Щойно минули Запоріжжя. Вранці хлопець залишив гостинних Хасана й Зуляну, навіть не намагаючись пропонувати гроші за ночівлю, відчуваючи, що може цим страшенно образити господарів. Та на прощання він подарував Хасану годинник, той самий, командирський, який був його суперпризом. Діставшись до Сімферополя вранішнім автобусом, студент сів на найближчий потяг до Києва. Щоправда, квиток довелося взяти в купейний вагон. Адже в цей час вибратися з Криму в плацкартному було непросто. Задзвонив мобільний.

Попередня
-= 100 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.

Останній коментар

Buriakvova 26.11.2014

Я б назвав цю книгу "щоденник" ("біографія" ) не більше. А взагалі враження від прочитаного позитивне . На трійку


Додати коментар