Слава ЗСУ!

Знову потягнулася спалена сонцем й усипана камінням долина, підйом угору. Йти назад було легше. Змій, мабуть через спеку, Максим більше не бачив, а коли, зрештою, дістався вершини, на якій був учора, почало вечоріти.

Юнак уже почав спускатися вниз, коли погода різко змінилася. З моря посунули важкі темні хмари. Піднявся поривчастий вітер, який шматував сперте повітря. Наближалася злива. Максим щодуху побіг униз до Гірського. Він помітив, що дорогою до мосту також поспішала якась людина. Вже ближче хлопець упізнав старого мусульманина, котрого зустрічав тут учора. Старий теж поглянув у його бік і зупинився, чекаючи, поки хлопець наблизиться. Упали перші великі краплі дощу.

– Вітаю тебе, юначе! Сподіваюсь, Аллах допоміг тобі знайти те, що ти тут шукав. – Вечір добрий! Гадаю, я знайшов навіть більше, ніж шукав. – У такому разі сьогодні ти будеш бажаним гостем у моєму домі. Адже одна зустріч – випадковість, а дві – знак Аллаха. Крім того, зараз почнеться злива. – Знаєте, я з радістю прийму ваше запрошення. Мене звати Максим. – Чудово. Не гаймо часу на розмови, юначе, ходімо. Мене звуть Хасан. Перейшовши міст, через безлюдний базар вони швидко попрямували на околицю селища. Тим часом уже гримів грім, а захмарене небо то тут, то там роздирала блискавка.

Хатина дідуся була невеликою і ховалася в молодому садку. Вони без зайвих церемоній зайшли всередину. Їх зустріла стара татарка – дружина Хасана.

– Зуляно, зроби нам чаю, – одразу сказав Хасан. – Це наш гість, Максим. – Добре, мийте руки, а я накрию на стіл. Максим зняв кеди й поставив біля сандалів Хасана. Поруч притулив рюкзака. Дивно, але йому зовсім не страшно було залишати знайдений скарб без нагляду. Кімната, в якій вони збиралися пити чай, була невелика, обставлена шафами з різним посудом та книжками. Посередині стояв стіл і шість стільців. Під вікном на столику розмістився неодмінний атрибут сучасної цивілізації – кольоровий телевізор.

Хлопчина пройшов по м’якому килиму, який вкривав практично всю долівку, і сів на відведене йому місце. Зуляна вже наливала в піали зелений чай, аромат якого швидко наповнив кімнату. На столі стояла ваза з домашнім печивом, блюда з пирогом та персиками. А тим часом за вікном уже лютувала негода.

– Смачний у вас чай, – похвалив Максим, спробувавши. – Так, його привіз син із Грузії, коли навідувався до нас, – Хасан зробив ще один ковток. – На все воля Аллаха. Максим тим часом з апетитом доїдав шматок пирога. Він був дуже смачний, мабуть, тільки сьогодні спечений.

– Я не хочу образити вашу релігію, – почав він, – та якщо на все воля Аллаха, то життя людини – тільки виконання певного його плану, і ми лише гвинтики без власної волі та бажань. Але мені здається, що людина має і певну свободу волі, чи не так? Від такого несподіваного запитання Хасан з дружиною перезирнулися.

– Добре, гостю, – нарешті сказав старий. – У твоїх словах бажання пізнати, спробую пояснити... – він зробив паузу. – Дивись, якби ми не зустрілися біля мосту того разу, ти навряд чи сидів би зараз за цим столом. – Можливо, проте я ж сьогодні міг і відмовитися від вашої пропозиції. – Міг, але цим зробив би гірше тільки собі й зараз мокнув би під зливою. – Ви маєте рацію, проте я не сидів би склавши руки, а спробував би попроситися на ночівлю в якийсь будинок у селищі. – Міг би, – знову спокійно погодився мусульманин, – але подумай: усі твої вчинки – лише наслідок виховання, досвіду, способу життя, тобто твого характеру. А він, твій характер, сформувався через батьків, друзів, людей, що тебе оточували. Скажи, чи завжди ти міг обирати тих, хто тебе оточує? Чи, може, ти міг обирати батьків? Тільки Аллах, маючи певний задум, дав тобі саме цих батьків, друзів і оточуючих, щоб ти був саме таким, яким є, і виконав те, що маєш виконати. – Тобто, ви хочете сказати, що людина не має ніякої свободи волі? – не заспокоювався хлопець. – Свобода волі, гостю, починається з її усвідомлення. А як тільки це відбувається, з’являється розуміння вибору. Як та ріка, що безтурботно бігла долиною, сповнена ейфорією волі, і раптом уперлася в гору. У цю мить вона повинна обирати: чи точити камінь, чи просто обминути його. Вона має свободу, вона має вибір... Але задумайся: кожна ріка складається з безлічі струмочків, джерел, які живлять її. Саме вони непомітно обумовлюють появу ріки в цій долині, а не в іншій,