Слава ЗСУ!

Ще один удар... Щось заблищало. Максим дістав і обтер блискучий прозорий камінець.

«Мабуть, діамант», – подумав, розглянувши на сонці знахідку, і заховав її в нагрудну кишеню жилетки, що лежала поруч.

Тепер він копав обережніше. Нарешті те, за чим хлопець прийшов сюди, було піднято на поверхню. Максим тримав у руках золоту чашу.

– Нічого собі! – вигукнув шукач скарбів. – Та це ж справжній кубок Стенлі, – і почав сміятися, підкидаючи знахідку вгору. Чаша справді виглядала солідно: сантиметрів двадцять у висоту, а важила не менше двох кілограмів. Трохи опанувавши себе, Максим ретельно очистив її від ґрунту. Чаша просто сліпила блиском коштовного каміння, якого не пошкодував при оздобленні древній майстер. Але на місці одного була тільки заглибина – Максим вибив його лопаткою, коли копав.

Не було сумніву, що такий витвір мистецтва коштує не один мільйон, проте на базарі його, звичайно, не продаси. Для себе володар скарбу вирішив, що спробує знайти покупця через net. Це було досить авантюрно. Інший варіант – здати знахідку державі й отримати законні двадцять п’ять відсотків, яких хлопцеві точно вистачило б на безбідне життя до кінця днів своїх. Але втрачати аж три чверті не хотілося, та й довелося б пояснювати, де і як він цю чашу знайшов.

Турбувало Максима ще одне невеличке запитання: чи вдасться йому провезти чашу до Києва. Адже якщо її знайде, наприклад, міліція в метро, правоохоронців важко буде переконати, що він їхав здавати скарб державі.

Надивившись на чашу, володар скарбу виліз із ями. Він дістав з рюкзака заздалегідь куплені газети й почав обгортати ними знахідку. Потім загорнув її в кілька пакетів. Пакунок поклав до рюкзака й почав засипати яму. Закінчивши справу, Максим сів на каменюку перепочити. Дістав пляшку мінералки й жадібно випив майже всю теплу воду, а решту вилив собі на голову й плечі. Незважаючи на спеку, хлопець вирішив до вечора дістатися до Гірського. Дорога сюди зайняла в нього близько восьми годин «чистими». Зараз було пів на першу.

Підвівшись, Максим узяв рюкзак, який стояв біля каменя, і тут же кинув його, відстрибнувши. З-під наплічника до його ноги метнулася гадюка.

«Гадюка звичайна (Vipera berus), укус дуже болючий, може призвести навіть до смерті, якщо не вжити жодних заходів. Не червонокнижна », – миттєво видав інформацію мозок. Знання майбутнього лікаря із зоології якісно й кількісно відрізнялися від знань з ботаніки.

Не досягши свого, гадюка зупинилася, готова до наступного стрибка. Вона злісно шипіла на прибульця. Та Максим уже оговтався від несподіванки і схопив саперну лопатку, яка, на щастя, стирчала в землі ближче до нього, ніж до гадюки. Готуючись відсікти змії голову, він повільно почав наближатися до гадини. Та, відчувши, що перевага вже не на її боці, швидко поповзла за камінь. Максим, не вагаючись, кинувся за нею і вдарив би змію лопатою, але та спритно пірнула в нору, яка виявилася з протилежного боку каменя, де він тільки-но копав. З темряви на Максима дивилося двоє злих очей.

– Так-от хто тебе охороняв, чашо... Хлопець зітхнув з полегшенням. Така зустріч остаточно переконала його, що потрібно до темряви дістатися Гірського. Він хутко й водночас обережно підняв рюкзак, запхнув туди жилетку, що лежала на камені. Потім, застебнувши, надів наплічник і, уважно дивлячись під ноги, рушив униз. Саперну лопатку з рук Максим не випускав.