Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > ВСЕСВІТ

Максим спустився нижче до долини, щоб гора трохи закрила його від вітру з моря. Знайшовши зручне місце, розстелив каремат, дістав із рюкзака вечерю: банку сардин, хліб, два помідори, маленький кавунчик, який купив сьогодні на базарі, літрову пляшку мінералки. Витерши руки серветкою, з апетитом почав трапезу. За якісь хвилин п’ятнадцять залишилися лише шкірки та кісточки від кавуна в бляшанці з-під сардин. З водою Максим поводився економніше, випив тільки півпляшки. Адже з собою на три дні він узяв

усього шість літрів води й наповнену по вінця армійську флягу.

***

До неї тисячі доріг Ведуть – і на вершині тій Зійдуться разом, мов струмки До лона бистрої ріки.

Дорога довга, до тепла, Як стежка між добра і зла. Провалля тут, провалля там – Вір серцю і не вір думкам.

Вершина і вогонь на ній Людських надій, бажань і мрій. Зійдеш – від них знайдеш пісок, Зроби сьогодні перший крок.

Максим згорнув книжку.

Сонце сідало, темна тінь лягла на долину, огортаючи й гору, до якої прямував хлопець. Світило, ніби прощаючись, затрималось на якусь мить на вершині, а потім зникло за обрієм.

Максим дістав з рюкзака спальник. Поруч устромив саперну лопатку. Після цього ще раз подивився на найближчий горб «верблюда ». Завтра він підкорить і його. Незважаючи на те, що було ще досить тепло, студент змусив себе залізти в спальник, щоправда, розстебнувши його.

На свіжому гірському повітрі спалося просто чудово. Максим прокинувся з першим промінням сонця, що сходило. Хоча майбутній лікар і вважав себе «совою», проте лягати рано і так само рано вставати за останній місяць звик.

«Недарма вважають, що «сови» – то лиш «жайворонки», у яких трохи змістилася стрілка біологічного годинника», – вилізаючи зі спальника, подумав він.

Ставши на ноги, протер очі й потягнувся так, що почув хрускіт кісток.

– А тепер, як казав герой мультфільму, пора б і підкріпитися, – сказав собі, дістаючи з рюкзака їстівні припаси. Поснідавши, швидко поскладав усі речі до наплічника. Треба було поспішати, поки сонце ще милосердне. Зважаючи на прохолодний ранок, він накинув жилетку-безрукавку з безліччю кишень. Потім надів рюкзак і, взявши саперну лопатку, почав спускатися в долину.

Час летів непомітно, ставало спекотно. Максим зняв жилетку й накинув її на плечі, щоб не обгоріли. У кедах йти було зручно, хоч іноді неприємно, коли наступав на гострий камінець. А цього добра в долині вистачало. Кілька разів йому здавалося, що бачить гадюк, які швидко заповзали за кущики чи в нори.

Уже під обід Максим нарешті опинився на вершині найближчого і найвищого з горбів «верблюда». Він став озиратися довкола, зробивши спершу кілька ковтків з розпеченої сонцем алюмінієвої

фляги. Вершина була трохи пологою, витягнутою на схід, метрів двадцять у довжину і до десяти в ширину. Вона виявилася більш кам’янистою, ніж долина. То тут, то там стирчали кам’яні брили. Хлопець упевнено підійшов до плоского невисокого квадратного каменя. Але зрушити його з місця не зміг.

«Доведеться копати», – констатував.

Ґрунт був піщано-кам’яним, саперна лопатка важко вгризалася в гору. Максим копав під самим каменем, який глибоко вріс у землю. Важив, певно, тонну, не менше. Сонце було в зеніті. Рясно стікав піт. Юнак заглибився на метр під камінь. Тепер при кожному дзенькоті лопатки об камінчик його серце завмирало.

Попередня
-= 97 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.

Останній коментар

Buriakvova 26.11.2014

Я б назвав цю книгу "щоденник" ("біографія" ) не більше. А взагалі враження від прочитаного позитивне . На трійку


Додати коментар