Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > ВСЕСВІТ

Хлопець і старий мусульманин підійшли до мосту з різних боків майже одночасно. На жаль, його конструкція дозволяла пройти тільки одному. Вони подивилися один одному в очі. Максим відійшов трохи вбік, запрошуючи жестом, щоб старий проходив.

– Хай благословить Аллах того, хто прямує в ці старі гори, – сказав дідусь, порівнявшись з юнаком.

«Він сказав «у гори», – здивувався Максим, хоча від мосту доріжка бігла вздовж гір, які насувалися на неї ліворуч, певно, в сусіднє селище.

– Дякую, але, якщо чесно, то дивно чути, що хтось, крім мене, може знати, куди я прямую. – А ти віриш у дива? – ще більш несподівано запитав старий. – Останнім часом вірю, проте... – Бачить Аллах, віра чи не найсильніша річ, яка дана ним людині, – мовив мусульманин, підвівши очі до неба. – А є щось і сильніше за неї? – А ти ще не знаєш? – запитанням на запитання відказав старий. – Тоді ти не змарнуєш тут свій час... Він повернувся і неспішно рушив у селище. Максим здивовано дивився старому вслід, а потім і собі перейшов міст і почав підніматися в гори. Їхні схили були пологі, кам’янисті, вкриті спаленою сонцем травою, сухими кущиками.

Ці гори багато встигли спізнати на своєму віку. Представники різних народів та національностей проходили тут, щоб залишити свої сліди на запиленій дорозі та зникнути в нескінченності... Бачили, наприклад, як відступали татари після взяття Перекопу в 1771 році російськими військами під командуванням генерала Долгорукова. Максим уявляв собі довгу похмуру процесію на конях, яка прямувала від Бахчисарая до Кафи. Гори бачили й мовчали...

Легенда розповідала, що, відступаючи, хан Крим-Гірей наказав вивезти всі скарби зі своєї резиденції в Бахчисараї, щоб вони не дісталися невірним. Серед них була й одна золота чаша, зроблена ще візантійськими майстрами, виготовлена з чистого золота, оздоблена коштовним камінням. Цю чашу захопили турки при взятті Константинополя. Потім, як подарунок, вона потрапила до кримського хана.

З того часу кожен наступний правитель Криму вважав своїм обов’язком випити вина з цієї чаші. Вірили, що тоді воно наділяє людину мудрістю і дарує довгі літа. Як би там не було, а відступаючи з Бахчисарая, татари взяли золоту чашу з собою, а коли їхній обоз прибув зі скарбами до Кафи, її там уже не було. Легенда говорить, що дорогою Крим-Гірей наказав надійно заховати її до того часу, поки татари разом з військами турків, які поспішали на допомогу морем, виб’ють росіян з Криму. Та цьому не судилося статися...

Чашу спочатку шукали в Бахчисараї, на його околицях, а потім забули. Збереглася тільки гарна легенда, відома лише Кримським горам та небагатьом «ученим мужам». Максим також тепер знав цю легенду і навіть більше...

Сонце хилилося за небокрай. Нестерпна спека потроху спадала, хоча повітря ще залишалося гарячим і важким навіть на вершині, на яку піднявся студент. Унизу розкинулася долина. Вона ніби кільцем оточувала гору, здалека схожу на двогорбого верблюда. Гора виглядала більш-менш пологою.

Хлопець озирнувся. Праворуч виднілися мініатюрні будиночки Гірського і темна стрічка річечки. Ліворуч, там, куди бігла дорога від мосту, на пагорбах були розкидані ще якісь селища, які Максим ледь розрізняв. Прямо позаду плато, на якому стояло Гірське, тягнувся ланцюжок Кримських гір. На обрії виднілося море.

Попередня
-= 96 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.

Останній коментар

Buriakvova 26.11.2014

Я б назвав цю книгу "щоденник" ("біографія" ) не більше. А взагалі враження від прочитаного позитивне . На трійку


Додати коментар