Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > ВСЕСВІТ

Максим згорнув книгу.

Вона й досі видавалася йому неприродно важкою, як і тоді, в парку, коли хлопець уперше взяв її до рук. Два дні минуло з того часу, а знахідка встигла змінити його життя. Він посварився зі Світланою, отримав наганяй від шефа за раптову відпустку за власний рахунок й опинився в Криму. Правда, майбутній лікар визнавав, що в усьому цьому були й деякі позитивні моменти. Наприклад, він поміняв «кам’яні джунглі» міста на пейзажі Кримського півострова і, небезпідставно, сподівався знайти те, про що, особливо в дитинстві, мріє кожен, тільки-но озброївшись лопаткою або совочком.

Минула година, як юнак залишив сонячний пляж Малореченська. Старенький ЛАЗ ревів щосили й скреготав гальмами на поворотах перевалів. У автобусі стояв стійкий запах горілої гуми. Мабуть, тому водій залишив передні двері відчиненими – щоб провітрювало салон. Та, на жаль, вітру не відчувалося. Дошкуляла задуха.

У цей час по радіо весело захрипіла (певно, через перешкоди) пісня:

«Я піду в далекі гори...»

– Нічого, скоро вже приїдемо, – кинув водій, ні до кого не звертаючись, просто, щоб трохи підбадьорити особливо змучених поїздкою. З виразів облич деяких пасажирів, які вже почали «зеленіти», Максим бачив, що вони, мабуть, «достигнуть» раніше цього «скоро ». Його теж трохи нудило. Він закрив очі й намагався задрімати, уявляючи море, пляж, хвилі...

Автобус сповільнив хід, скреготнув гальмами й зупинився. Максим розплющив очі. Пасажири виходили, штовхаючись у проході. У вікно було видно металевий стовпчик з табличкою, на синьому фоні якої білі літери повідомляли: «Гірське».

Максим підвівся, взяв рюкзак і теж попрямував до виходу. У салоні ще лишилося осіб сім-вісім. Двигун ЛАЗа прогарчав на прощання, й автобус зник за поворотом.

Селище розташувалося на рівнині. Воно було чимале й широко порозкидало свої будинки вздовж траси попід горами аж до невеликої річечки, яка губилася десь нижче плато.

Стояла спека. Хотілося пити, та й обідати був саме час. Неподалік студент побачив невеликий ринок, де, переважно татари, продавали кавуни, дині, персики, різні овочі. Поквапом рушив туди.

***

Довкола неї – життя і смерть Кружляють, та їм все одно, Наповнює цю Чашу вщерть Отрута чи вино...

Вона не глибоко лежить: Над нею камінь із землею, Та солодко уже не спить Хто володіє нею.

Облиш жагу свою на мить – Поглянь у ясне небо, Нехай воно тебе навчить, Як з Чаші пити треба.

Студент сидів на карематі в тіні невеликої обліпихи, яка схилилася на березі річечки. Він згорнув книгу.

У ній не було року видання, та виглядала вона досить старою. Хлопець дочитав якраз до середини третього розділу. Дивно, але перші два, сам не розуміючи чому, він пропустив, почав з третього, відчуваючи, що це йому найбільш потрібно.

– Час вирушати, – сказав собі рішуче. Максим поклав книгу в рюкзак і попрямував до мосту. У цей час з протилежного боку до мосту підходив старий. На голові в нього був тюрбан, як у багатьох мусульман. Одягнений дідусь був у щось схоже на халат, мав сиву бороду і, спираючись на палицю, ніс торбину з якимись травами. Максим ще зі школи не дуже любив ботаніку, а тому не міг визначити, які то були рослини. Хоча до народної медицини майбутній лікар ставився з повагою.

Попередня
-= 95 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.

Останній коментар

Buriakvova 26.11.2014

Я б назвав цю книгу "щоденник" ("біографія" ) не більше. А взагалі враження від прочитаного позитивне . На трійку


Додати коментар