Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > ВСЕСВІТ

– До речі, після другого заварювання смак чаю стає насиченішим... Щодо суспільства, то воно просто зникне. Точніше, зникне в такому вигляді, в якому існує зараз. Натомість утвориться нове об’єднання самореалізованих індивідів. Як у природі – з насіння соняха виростає сонях, з насіння пшениці – пщениця і ніщо інше. Десь бачили, щоб сонях намагався стати пшеницею? Це ж неприродно! А коли на людей подивитися, то такі приклади на кожному кроці... Хіба ні? – Гм-м, мабуть, щось у цьому є. А може, ти знаєш і причину, чому так? У чому головне обмеження? Що найбільше заважає людині реалізуватися?

Сан Санич поставив чашку й кілька секунд у задумі дивився на Андрія. Зрештою серйозно мовив:

– Пізнай себе. – А! Це та стара фраза, відома ще з часів Стародавньої Греції, написана над входом до храму в Дельфах? – засміявся хлопець. – Так це ж давно всім відомо! – Саме так. Тільки незнання себе, свого покликання й призводить до такого абсурду в суспільстві, який існує нині, – без тіні усмішки відповів співрозмовник. – Це найбільше в усьому кожного й обмежує. Це найвища стіна, що, так би мовити, відділяє від багатств власної душі й змушує марнотратити власне життя... – Гм-м, «пізнай себе»... – повторив Андрій і задумався, дивлячись у вікно. – А чи знаєш ти себе, Сан Саничу? – Може, так, а може, й ні, – повеселішав колега. – Усі люди однакові, їх найперше й найдужче цікавить чужий досвід, чужі враження. Чи знаю Я себе? – запитав, пильно вдивляючись в очі хлопцеві. – Чи зна-ю Я? Се-бе?! – по складах повторив за ним Андрій. ***

Аліса пересаджувала вазони з клумби до горщиків. Скоро, за прогнозами погоди, похолоднішає, тому потрібно завчасно подбати про рослини. Для кожної у будинку вже було заздалегідь підготовлено місце. Сьогодні надворі стояв сонячний вихідний, тож дівчина не поспішала.

Де-не-де в повітрі ще пролітали павутинки – свідчення «бабиного літа». О, як вона любила цю пору року! Не так спекотно, як улітку, але все ж достатньо тепло й сонячно, щоб не «запаковуватися » в зайвий одяг.

Кішка Анфіса ніжилася неподалік на травичці, задоволено мружачись на сонці.

Крізь металеві грати паркану Аліса побачила, як до воріт під’їхав чорний «Мерседес». Швиденько насипавши ще трішки землі в горщик з алое, дівчина зняла рукавички і натиснула на пульт дистанційного керування. Без жодного скрипу ворота відчинилися, пропускаючи машину. Двигун іномарки низько загув, і вона плавно попрямувала до відчиненого гаража. Там «Мерседес» припаркувався поруч з Алісиним «BMW».

Із машини вийшов огрядний чоловік років п’ятдесяти, і дівчина кинулася йому на шию.

– Татку! Нарешті ти знайшов час і для мене! Так рада тебе бачити! – Привіт, Алісо! Ти просто не уявляєш, яке для мене задоволення послати куди подалі всі ті невідкладні справи й побути з тобою! – Григорій Петрович міцно обійняв доньку. – Ходімо в дім! Посидимо, побалакаємо, поки маємо час, – Аліса потягла батька до дверей. – Обережно! Не зачепи горшки!

– про всяк випадок попередила. – Буду сама уважність, – пробасив тато. – Ти ж мене знаєш... Аліса швиденько поставила розігрівати борщ, який сьогодні зварила. Потім, сівши біля батька у вітальні, почала розпитувати про поїздку до Сирії.

– Доню, ти так питаєш, ніби ми там тільки й ходили що по крамницях, – жартома обурювався батько. – Звідки ж я знаю, які в них килими чи кераміка? Між іншим, ми на серйозні переговори їздили, тож із посольства практично не вилазили... – Практично? – хитро примружилась Аліса. – Ти просто як агент спецслужб, професіонал, – розсміявся Григорій Петрович. – Нічого від тебе не приховаєш. Звісно, разок вдалося вислизнути на ринок. Ось і сувенірчик привіз... Батько урочисто витяг із внутрішньої кишені піджака маленьку дерев’яну статуеточку – сховану в чадру жіночу фігурку з глечиком у руці.

Попередня
-= 14 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.

Останній коментар

Buriakvova 26.11.2014

Я б назвав цю книгу "щоденник" ("біографія" ) не більше. А взагалі враження від прочитаного позитивне . На трійку


Додати коментар