Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > ВСЕСВІТ

Несподівано задзвонив телефон.

– Алло? – швидко вхопив слухавку хлопець. – Доброго дня, Андрію, – почув шефа. – Ти вже на роботі? Дивне запитання – він же відповідав на дзвінок своїм голосом зі стаціонарного телефону, встановленого саме в його кабінеті в редакції. Але з ким не буває?

«Мабуть, шеф не виспався сьогодні», – подумав і відповів:

– Так. – Тут така справа – терміново потрібно зробити репортаж з

однієї фабрики. Власники замовили. Там якісь напівфабрикати виробляють, здається, пельмені, вареники, ну, ти розумієш. Треба написати, тільки якось нестандартно – які ці пельмені смачні й корисні, які технології нові й просунуті...

– Пельмені корисні? – не втримався Андрій. – А чому б і ні? Скількох студентів від голоду рятують... Щось придумаєш, ти ж у нас творча особистість. Записуй координати! Шеф продиктував адресу, прізвище гіда по фабриці, який зустріне біля прохідної.

– Поїдеш на редакційній машині з Павлом Захаровичем, він ще й пофотографує. Ну все, успіхів! Як напишеш, занесеш, особисто почитаю. – Гаразд, – Андрій поклав слухавку. «Оце привалило завданнячко з самого ранку, – гмикнув журналіст. – Е-ех, єдина втіха, що дорогою Захарович знову байок порозказує. От у кого варто було б взяти інтерв’ю. Така скарбниця пропадає!»

Кімнату знову наповнив лемент телефону.

– Слухаю... – І ще, забув сказати, – кинув шеф. – Сан Санич передавав тобі привіт, а ще говорив, що в нього є свіжа інформація від Інтерполу чи то спецслужб щодо того розслідування з картиною. Днями він завітає до редакції. То ж будь напоготові. Ну все, не барись, машина давно чекає! – Добре, – Андрій повісив слухавку й покрутив у руках диктофон. «Тож справу ще не закрито… Цікаво, яке ж продовження?» ***

Криві графіків на презентації йшли вгору. За всіма показниками за місяць компанія «Грізлі» стала успішнішою. Єдине, що зменшилося, звісно, не відображене на графіку – видатки до благодійних фондів. Ці кошти пішли на розширення виробництва, а більша частка на підвищення зарплат керівникам департаментів. Та й про себе Олексій також не забув.

– Це ти, Гришо, дуже добре придумав, – директор походжав кімнатою, коментуючи пропозицію нового піар-менеджера компанії.

Ураз він зупинився біля картини на стіні. На ній пінився якийсь морський пейзаж «за мотивами Айвазовського», кольори підібрані в тон інтер’єру.

– Стоп. Хто повісив сюди цю фігню? – несподівано запитав Олексій. Знаючи точно, що не співрозмовник, Григорій Станіславович, директор буквально зірвав картину зі стіни й метнувся до секретарки. – Віро, зателефонуй цим горе-дизайнерам! Щоб подібної мазанини в своєму кабінеті я не бачив! Так і скажи! Нехай подумають. За що їм гроші платять? Олексій повернувся до кабінету. Низькопробне псевдомистецтво він відчував дуже тонко, як-не-як мав чималу колекцію картин. Йому дуже не подобалися гламуризовані замашки багатьох псевдомитців, що, власне, і плодили подібні витвори.

– Так, біс із нею, з карти... мазаниною цією, – Олексій умостився за стіл. – Давай, Гришо, розкручуй усе в медіа, телебачення підключай, газети. Грошей я не шкодую, проте дивись – без непотрібних рухів, зрозумів? – Усе буде так, як скажете, Олексію Івановичу, – закивав піарщик – Ну тоді все. До роботи! Заклопотаний підлеглий зник за дверима. Олексій сів в улюблене крісло. Тепер, коли в компанії все більш-менш налагодив і підігнав під себе, працювати стало легше. Глянув на стіну, де ще стирчав гачечок, на якому висіла картина.

Попередня
-= 21 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.

Останній коментар

Buriakvova 26.11.2014

Я б назвав цю книгу "щоденник" ("біографія" ) не більше. А взагалі враження від прочитаного позитивне . На трійку


Додати коментар