Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > ВСЕСВІТ

– Та нічого страшного. А ви, здається, десь на початку осені в мого тата інтерв’ю брали. От тільки ім’я не пам’ятаю... – Андрій, – хлопець зняв рукавичку й простягнув руку. Потім озирнувся в пошуках другої рукавиці, яка загубилася. – Аліса, – дівчина всміхнулася й потисла руку. Помітивши рукавицю, притоптану в снігу, підібрала й подала хлопцеві. – Тримайте і не губіть більше. – О, дуже дякую, Алісо! Ви мене просто врятували. – Скажіть спасибі сніговикові... – Гм... я б з радістю, та навряд чи в такому стані, – Андрій махнув рукою на купку снігу, що залишилася, – сніговик мене почує... Пропоную допомогу з реставрації. – Що ж, приймається! – весело погодилася Аліса. Немов малі діти, вони, обмінюючись жартами, разом почали катати снігові кулі. Коли сніговик «став на ноги», вирішили зробити ще одного – до пари.

Друзі вже шукали Андрія, хвилюючись за долю хлопця, який на шаленій швидкості помчав до лісу. Побчивши його здалеку, Сергій кинувся до товариша, але Тетяна потягла його за куртку:

– Нехай, не будемо заважати, їсти захоче – прийде. Логічно? Тож світ навколо Аліси й Андрія одночасно звузився й розширився до розмірів невеликої галявини перед лісом, встеленої білим снігом, помережаним доріжками, по яких пройшлися снігові кулі, та чистого ясного неба з яскравим сонечком тільки для них двох...

***

«Сірі дерева, сірі вулиці з такими ж сірими машинами й пішоходами... Жодного натяку на сніг, з його первозданною чистотою й білизною. Отаким був Новий рік і таким, мабуть, буде завтра Різдво...» – думав Юрій, похмуро вдивляючись у вікно. Хрипкий кашель урвав хід думок. Він знову впав на ліжко і втупився у візерунки на шпалерах.

Зараз почувався трохи краще, температура спала, але був украй виснаженим. Після корпоративної вечірки він так і не одужав повністю. Натомість їхній директор, як виявилося, навіть нетверезий мав непогану пам’ять. Чи то все занотовував? А може, просто мав зуб на Юрія ще від першого знайомства? Тому з третього січня нового року Юрій став офіційно безробітним – «за нездатність упоратися зі службовими обов’язками», як написали в наказі про звільнення.

«Звісно, випити з шефом – перший службовий обов’язок, особливо коли ти хворий! Для дезинфекції!» – зціплюючи зуби, думав Юрій, стискаючи край ковдри.

Ось так просто: те, чого так боявся, про що переживав, сталося. Він – безробітний. Точніше – вільний. Нарешті сам собі пан! Він більше не витрачатиме нервів!

І що далі?

Усі його колишні мрії-фантазії про кар’єру, шикарну машину, ще більшу квартиру чи (а чому б і ні) великий двоповерховий будинок за містом тепер здавалися Юрію просто нікчемними й нічого не вартими. Він уже більше тижня хворів, час від часу хлопця лихоманило, й тоді здавалося, що він умирає. Останні кілька діб він майже нічого не їв – тільки пив пігулки й гарячий чай.

«Ось, зараз я умру й усе… – думав. – Власне, що «все»? Та ніхто, мабуть, особливо й не помітить. Ну, крім батьків... Заради

чого ж усе було? Уся ця робота й кар’єрний ріст, гонитва за високою посадою і зарплатою? А до цього шість років навчання... Хоча ні, навчання мені подобалося, цікаво було...»

Знову сухий кашель. Юрій сьорбнув чаю і щільніше закутався в ковдру.

Попередня
-= 35 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.

Останній коментар

Buriakvova 26.11.2014

Я б назвав цю книгу "щоденник" ("біографія" ) не більше. А взагалі враження від прочитаного позитивне . На трійку


Додати коментар