Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > З вами цього не трапиться

Рита відчула, як їй перехопило спазмом горло. Вона уявила себе на місці тієї молодої солдатської вдови, і на очі навернулися сльози. Піддавшись передчуттю неминучої втрати, яке раптом на неї накотилося, вона міцно пригорнулася до Вадима. Рука ковзнула по його спині, і від несподіванки Рита скрикнула:

– Що це?

Спина Вадима пухирилася суцільними шрамами і рубцями.

– Привіт з Афгана, – відказав Вадим, і гірка посмішка ковзнула по його устах. – Не встиг відбігти, снаряд розірвався десь за спиною. Добре, що так. Могло бути й гірше.

Тільки тепер Рита зрозуміла, чому Вадим ніколи з ними не купався. Вона будувала з приводу цього всілякі здогади і ось дізналася про справжню причину – Вадим соромився показувати своє каліцтво.

У щемливому пориві Рита заходилася вкривати цілунками Вадимове обличчя, судорожно пестячи руками його зранену спину. Серце її розривалося на шматки.

„Господи! – подумки благала вона. – Не забирай його в мене! Я все робитиму так, як ти захочеш, тільки не відбирай його!”

Потім вони, обійнявшись, довго лежали без сну.

– Ти вбивав людей? – запитала Рита.

По-дурному якось запитала, адже відповідь була очевидною. Вона хотіла розпитати про війну, про Вадимові почуття і переживання, адже сама вона була жінкою і могла лише уявляти, що випадає на долю чоловікам. Ця частина життя була закритою для неї, а без того, щоб зрозуміти, відчути її, вона не зможе зрозуміти і відчути Вадима. Так їй здавалося. І тому вона запитала:

– Ти вбивав людей?

– Ні, я робив їм подарунки, – в голосі Вадима звучала неприхована іронія.

– Я не засуджую тебе, – квапливо мовила Рита, аби Вадим у жодному разі не подумав, що вона змінила про нього свою думку. – Війна є війна, я розумію.

– Війна є війна, – по складах повторив Вадим після довгої паузи. – Війна є війна. Спочатку було важко із цим змиритися. Ми мали наказ: знищувати вся і всіх. Та я не міг! Я не зміг вистрелити у того хлопчика, що схилився над вбитою матір’ю. Він плакав і щось кричав по-своєму. Я пішов і залишив його, а потім наш взвод потрапив у засідку. Хлопчина виявився гідним сином свого народу. Він не оцінив мого благородства і навів на нас духів. П’ятьом вдалося відбитися, а Женьку – мого другана – узяли в полон. Потім він, осліплений, прибився до нашого табору, однією рукою тримаючи розпанаханий живіт, щоб не вивалися кишки, а другою – гранату з висмикнутим запобіжником…

Вадим змовк. Погляд його гарячковито блукав по стелі, наче він знову бачив картини пережитого колись жаху. Рита, вражена почутим, тремтіла всім тілом.

– Женька помер у госпіталі від зараження крові. – Вадим болісно скривився. – Після цього я більше нікого не жалів. З вовками жити – по-вовчому вити.

Вадим змовк остаточно.

Розмова обірвалася. Нічну тишу за вікном порушувало лише безупинне сюрчання коників – безхитрісне нагадування про себе всепереможної матінки-природи.

– Яке щастя, що ти повернувся з війни живим, – дуже повільно, у глибокій задумі, вкладаючи в слова всю силу свого почуття, мовила Рита. – Давай більше про це не говоритимемо.

Вона поклала голову йому на плече і удала, що заснула.

ГЛАВА ОДИНАДЦЯТА

Незабаром вся студія заговорила про те, що між Ритою і Вадимом склалися певні стосунки. Дядя Жора ніби тільки на це й чекав. Він з такою радістю ще більше упадав коло Рити у відсутність Вадима і так по-дитячому „лякався”, коли той несподівано з’являвся, що ставала зрозумілою вся глибина його задоволення від цієї перебільшено показної психологічної гри. Дядя Боря був природжений інтриган! Інтрига живила його інтелект, вдовольняла його чуттєвість, розбурхувала емоції і додавала смаку прісності життя.

Що стосується Володимира, то він досить стримано реагував на Ритине захоплення Вадимом. Його це нібито не дуже засмучувало, але й не радувало. Рита так і не зрозуміла, як же насправді ставиться до неї Володимир: як брат, коханий чи покровитель? Здавалося, його вдовольняли всі три іпостасі одночасно, тому й поведінка була такою невизначеною.

От хто вже вволю поплескав язиком, так це Ліза! До Рити доходив лише відгомін того плескання, але навіть його вистачало, аби зіпсувати настрій і створити вкрай негативне ставлення до плетухи, яке й без того було не вельми приязним.

Втім, Рита ще з лабораторії знала, що найкраще в таких випадках не звертати уваги ні на які базікання. Тим більше, що увага її була повністю прикута до об’єкта обожнювання – до Вадима. Він заступив Риті увесь світ! Тільки вона і Вадим, тільки їхні інтереси і те, що може якимось чином бути до них дотичним! Все інше мало хвилювало Риту.

Змучена непевністю у стосунках з Толіком, приголомшена і розчавлена його зрадою, вона вперше у житті зрозуміла, що значить бути поряд з надійним і відданим чоловіком. Якби Риту запитали, які риси характеру Вадима свідчать про те, що він надійний і відданий, вона б не знала, що відповісти. Розуміння глибини і цілісності особистості Вадима увійшло в неї так само просто і природно, як кров входить у вени або повітря в легені. Вона так відчувала – і вся відповідь!

Щодо різних там деталей біографії Вадима, то тут були суцільні білі плями. Він неохоче згадував армію, волів не говорити про своє нинішнє заняття. Натомість міг годинами переповідати історичні книжки, яких прочитав безліч. Рита погано зналася на історії, і тому слухала його з великим задоволенням. Вадим захоплювався своїми далекими пращурами, які, за його словами, вміли по-чоловічому мірятися силами, „без усіляких там мін і кулеметів”. Його пафос передавався Риті.

Попередня
-= 23 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

  24.10.2013

не файно


Admin 11.07.2011

Вдалося відновити повний текст роману для читання з сайту.


Додати коментар