Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > З вами цього не трапиться

Якби хто почув розмови цих двох голубків про військові походи давньоруських князів, був би, напевно, вкрай здивований. Закохані про таке не говорять! Рита з Вадимом і самі часом сміялися із самих себе, особливо у ті хвилини, коли через палкі суперечки на історичні теми ледь не сварилися. У такі хвилини Вадим умів необразливим жартом розрядити обстановку, і Рита, розсміявшись, кидалася йому на шию.

Ще однією улюбленою темою Вадима було його дитинство. Він багато розповів Риті про батька, якого дуже любив і який рано пішов з життя, про матір і сестер-близнючок, які жили в невеликому сибірському містечку Бугуруслані і з нетерпінням чекали на його приїзд. Сам Вадим не дуже поспішав повертатися додому. Він пояснив Риті, що хоче спочатку заробити капітал, а вже потім ощасливити рідних своєю присутністю. Щомісяця він надсилав їм поштою деяку суму, якої вистачало лише на скромне існування. Як і всі грошовиті люди, дядя Жора не балував своїх підлеглих, хоча ніколи не проминав нагоди нагадати їм, що платить „скажені бабки”. Втім, якщо порівнювати із державними зарплатами, у словах дяді Жори була певна доля істини.

Словом, як не крути, протягом щонайменше п’яти найближчих років Вадим міг лише мріяти про багатство, яке б вдовольнило його життєві потреби.

Потай Рита навіть раділа, що Вадим у такий спосіб ніби прив’язаний до студії, а значить, і до неї. Рита сама мала великі надії на свою нову роботу і навіть подумувала після завершення відпустки написати заяву про звільнення з Департаменту стічних ресурсів. Дядя Жора не раз натякав на трирічний контракт, який він готовий укласти з Ритою. „Аби твоя воля, красуне!” – говорив він. Що ж, Рита проявить волю і покине осоружну роботу!

Та і як можна продовжувати працювати в лабораторії, коли її акторський талант розквітнув на повну силу! Рита й сама не знала, що володіє здатністю так перевтілюватися, так природно входити в образ. Навіть Міледі, яка від природи була скептиком, захоплювалася її грою. Свій успіх Рита пояснювала закоханістю у Вадима. Це він дарував їй натхнення! Це він робив її довершеною!

Якби не Вадим, перебування на студії, можливо, і не видавалося б Риті таким безхмарним. Дещо з того, що тут відбувалося, просто таки збивало з пантелику!

З одного боку, доброзичливе ставлення дяді Жори, який виділяв Риту з-поміж усіх, приємно тішило її самолюбство. Його прихильність змушувала й інших триматися в рамках незлобливого побратимства. Навіть Малюк і Ліза, які терпіти Риту не могли (вона відчувала це шкірою!), привітно посміхалися при зустрічі. А Міледі, яка зовні чимось нагадувала Наталю Аполлінаріївну і тільки тим і займалася, що вичитувала когось із мешканців студії, за весь час не зробила Риті жодного зауваження.

Ось які райські умови для вразливого Ритиного самолюбства створив дядя Жора! Як же їй було не захоплюватися тим світом, яким він себе оточив, його організаторськими здібностями? І архітектурний дизайн студії, і вишколеність охоронців та обслуговуючого персоналу, і дисципліна та порядок, які панували в усьому, і атмосфера вечірніх збіговищ на веранді „за келишком кави”, як охрестив їх дядя Жора, і смакота, яку готувала тьотя Дуся, – Риті подобався геть увесь цей антураж ситого життя, позначеного ще й аурою мистецтва.

То що ж тоді насторожувало Риту? Що викликало відчуття неузгодженості між тим, що бачиш, і якимись невловимими ознаками, які просто-таки мордують свідомість постійними сумнівами: чи все так добре, як видається на перший погляд?

Найбільше Риту лякали різкі переміни настрою дяді Жори і ті промови, які він любив виголошувати перед молоддю „за келишком кави”.

Приблизно о сьомій вечора творчий контингент студії збирався на терасі, куди виносилися легкі пластикові столи і стільці. Молодь розсідалася у вільному порядку. „Бронювати” місця для друзів і милих серцю осіб було суворо заборонено. Це вносило у наступні події елемент непередбачуваності, адже від того, хто в якому товаристві опинився за столом, залежала атмосфера вечора.

На одному зі столиків виставлялися пляшки з напоями, чайники з чаєм і кавою, тарілки з легкими закусками і солодощами, вази з фруктами. Кожний брав, що хотів, і ніс до свого гурту. Розпочиналася трапеза з претензією на великосвітськість. Головною умовою вечірніх посиденьок було виконання довільного мистецького номера. Це могли бути поезії, пісні, естрадні номери, акробатичні трюки, фокуси, театралізовані мініатюри, філософські промови на цікаву тему. Словом, хто на що був здатний, те й демонстрував. Керував усім дядя Жора.

Присутні ділилися на команди – скільки столиків, стільки й команд. Кожна команда вигадувала собі назву, обирала ватажка, складала девіз – візитну картку команди. Відтак починалися змагання з акторської майстерності.

Якщо видавався нудний вечір і ніхто не бажав проявляти ініціативи, розігрувалися фанти. Ніяких відмов дядя Жора не приймав, тож молоді, попри нехіть, доводилося імпровізувати. Атмосфера потроху жвавішала, то тут, то там у відповідь на дружні підглузовування лунав спочатку силуваний, а незабаром і невимушений сміх. Дуже скоро веселощі ставали нестримними, і вже будь-яка репліка викликала шалений регіт. Сміх розлягався у повітрі як злива, як полум’я, як стихійне лихо. Здавалося, ніщо й ніколи не зможе його зупинити.

І ось тоді на сцену виходив дядя Жора. Він вихлюпував на присутніх одну зі своїх промов, заздалегідь підготовлених і, мабуть, відшліфованих перед дзеркалом. Інакше вони б не справляли такого сильного враження, примушуючи слухачів паленіти, мліти або терпнути від почутого.

Дядя Жора починав здалеку. Кількома дошкульними репліками збивав з пантелику найзавзятіших сміхунів. При цьому не соромився у висловах і навмисне вживав найбрутальніші слова. Рита бачила, що йому приємно спостерігати за тим, як люди, котрі тільки-но шаленіли від радощів, нараз розгублювалися, змовкали і починали дурнувато кліпати очима.

Дивна річ: ситуація щоразу розгорталася за одним і тим же сценарієм, і щоразу молодь потрапляла у пастку, розставлену дядею Жорою. А може, всі вони, не змовляючись і самі того не усвідомлюючи, мимовільно підігрували шефу?

На терасі западала могильна тиша. Здавалося, навіть цвіркуни затаювалися у травах. Тепер дядя Жора міг легко зомбувати своїх слухачів. Все, що він у подальшому говорив, видавалося надзвичайно вагомим і западало в душу. Найбільше Риті запам’ятилися дві його промови. Перша стосувалася почуттів жінки до чоловіка.

Попередня
-= 24 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

  24.10.2013

не файно


Admin 11.07.2011

Вдалося відновити повний текст роману для читання з сайту.


Додати коментар