Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > З вами цього не трапиться

– Жінка прагне зазнати від коханого чоловіка болю і страждань, – сказав, як відрубав, дядя Жора одного спекотного вечора. – І це дуже природно. Вдумайтеся лишень: кого жінка любить найдужче? Свою дитину. Гадаю, ніхто не заперечуватиме? Ні? От і чудово! А як дитина з’являється на світ? Що відчуває мати в цю неповторну потаємну мить? Відповідь очевидна: нестерпний біль і муку!

Дядя Жора звів догори руки, як це зазвичай роблять драматичні актори.

– І що, запитую я вас. Відвертає ця мука матір від дитини? Зменшує її любов до своєї крихітки, до своєї кровиночки? Аж ніяк! З покоління в покоління, від матері до доньки і далі, передається сакральна формула жіночого єства: люби того, хто зробив тобі боляче. Хіба я не правий? Хіба вам не доводилося бути свідками такої поведінки, коли жінка – ця прогресивна самиця тваринного світу, наділена інтелектом і здатністю логічно мислити, віддає перевагу більш жорстокому претенденту на її руку й серце і нехтує кандидатом приязним та благородним, більш достойним у всіх відношеннях? Тільки так! У дев’яноста випадках зі ста тільки так чинить жінка! Об чоловіка порядного й лагідного вона витирає ноги, а лихому й безжальному в нестямі віддається.

Дядя Жора перевів подих. Кілька хвилин він тішився враженням, яке справили на присутніх його слова. Потім продовжив:

– Однак не будемо злоститися на жінок. Вони такі, якими їх створила природа. І ми теж такі, якими нас створила природа. – При цих словах дядя Жора якось дивно посміхнувся. – Природа – ось що нас об’єднує. Так вип’ємо за це невичерпне джерело смутку і натхнення, панімаєш! – скінчив він на грузинський штиб і залпом осушив келих шампанського, а потім щосили луснув ним об підлогу, так що скалки розлетілися навсібіч, ніби уламки бомби.

Після почутого Рита довго почувалася сама не при собі. Вона почала до деталей згадувати й аналізувати свої стосунки з Толіком. Як вона принижувалася, як у всьому йому поступалася! Вона стрімголов бігла на кожну зустріч з коханим, вкрай змучившись очікуванням дзвінка, а він тижнями не дзвонив, переносив зустрічі або невідомо чому не приходив. Вона вибачала все: глузування з її невдалої зачіски, кпини з приводу „жіночої логіки” і навіть зраду, яку і зрадою не назвеш, а так: „Подумаєш, цілувався по п’яні з однокурсницею!”.

Хіба вона не розуміла, що розбещувала його своїм всепрощенням?

Так, розуміла, але нічого не могла із собою вдіяти! Толік нехтував нею і безсоромно знущався з її почуття, а вона ладна була бігти за ним на край світу.

При цьому поряд, ніби тінь, ходив Юрко. Надійний, відданий, благородний, готовий завжди підставити плече, на якому вона не раз рюмсала. Тільки тепер Рита ясно зрозуміла, що Юрко був не просто другом, він кохав її. Так, кохав! А вона, ніби дурепа, розпатякувала йому про свої переживання і почуття до Толіка, ділилася найпотаємнішим, просила поради. Рита згадала, яким блідим робився Юрко під час таких розмов, як міцно він стулював уста, як гарячково блищали його очі. Вона мордувала його своїми зізнаннями і навіть не розуміла цього!

Де зараз Юрко? Вона не знає. Він зник непомітно, ніби розчинився в часі і майже на залишив сліду в її пам’яті. Натомість згадки про Толіка і досі хвилюють її. Отже, вона і є та дурна нерозбірлива самиця, про яку говорив дядя Жора?

Визнати себе самицею було принизливо. Рита марно намагалася пояснити собі власну поведінку якимись об’єктивними причинами. Їй бракувало дружньої підтримки людини, яку б вона поважала і думку якої цінувала. Говорити на цю тему з Вадимом Рита посоромилася. Досить з неї Юрка. Ніколи більше не розказуватиме вона чоловікам про свої стосунки з іншими!

Єдине, на що вона спромоглася, це запитати у Вадима, чи не знає він якихось подробиць із біографії дяді Жори.

– У мене склалося враження, що в його житті була жінка, яка сильно зачепила його чоловіче достоїнство, – пояснила Рита причину свого запитання. – Ти нічого такого не знаєш?

– Я б не брав так близько до серця всього, що говорить дядя Жора, – відказав Вадим. – Він ще той актор і вигадник, і сам кого хочеш образить.

Про те, що Вадим має рацію, Рита подумала під час наступної приголомшливої проповіді шефа. Вона стосувалася передсмертних мук, „які очищають, і що вони довші, то чистішою відходить у потойбічний світ душа мученика”.

Свій вступ дядя Жора побудував на цитатах із книжки якогось вченого богослова, котрий з великим почуттям і вмінням переконувати пояснював усім невтаємниченим, чому християнська релігія приділяє таку велику увагу мученицькій смерті.

– Людина, яка не помучилася перед смертю, вважайте, що й не жила, – розвивав дядя Жора своє розуміння прочитаного. – Наше земне життя – це лише довге копітке підготування до смерті, до переходу у вищий, досконаліший, світ. Смерть – це вершина життя! І кожного християнина має турбувати питання, якою вона буде: швидкою і непомітною чи довгою і всеочисною? А значить, святий не тільки той, хто приймає муки, а й той, хто їх завдає!

Зі слів дяді Жори виходило, що кожна людина просто мусить перед смертю стати в чергу за тортурами, інакше її душа ніколи не знайде спокою. Він навіть пояснював цим існування привидів, полтергейст та інші аномальні явища.

Рита завжди думала, що угодні богу люди вмирають легкою смертю, уві сні, як померла її мама, а тут дізналася, що істинний праведник покидає цей світ у важких муках і роздумах про сутність життя. Ну хай навіть так! У цьому ще є певна логіка. Але як зрозуміти позицію дяді Жори, котрий, прикриваючись християнськими догмами, виправдовував жорстокість?! Він же все ставить з ніг на голову! Визнати святим того, хто став мучеником волею обставин, як це робить церква, – зрозуміло. Але навмисне завдавати людям мук „для їхнього же блага” та ще й оголосити святими тих садистів, які це роблять, – до цього могла додуматися лише людина з хворою психікою.

Після таких заяв було над чим задуматися. Якби не Вадим, Рита, певно, знайшла б привід, аби виїхати зі студії – покинути все і повернутися додому! Але тоді вона, мабуть, втратила б Вадима. Рита не могла цього допустити. Сам Вадим чомусь уперто не підтримував її розмов про дядю Жору, його дивні промови і незрозумілі сумніви, які мучили Риту. Коли вона починала говорити про це під час їхніх зустрічей, розмова сама собою уривалася.

Попередня
-= 25 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

  24.10.2013

не файно


Admin 11.07.2011

Вдалося відновити повний текст роману для читання з сайту.


Додати коментар