Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > З вами цього не трапиться

Родзинкою обговорення завжди була чергова серія мексиканського серіалу „Багаті теж плачуть”. Разом з усіма Рита уважно стежила за долею нещасної Маріанни і дуже переживала за неї. Незважаючи на те, що над бідною мексиканською дівчиною знущалися всі, кому не лінь, в її житті траплялися і світлі моменти, і тоді навіть Рита їй заздрила.

В одній із серій Луїс Альберто на знак примирення подарував Маріанні коробку цукерок. У Рити навіть слинки потекли, коли вона на це дивилася. Ціла коробка цукерок! От би і їй хтось зробив такий королівський подарунок! Рита вже й забула смак шоколаду. Вітчизняний кудись зник, а імпортні „снікерси” й „марси” були їй не по кишені. І не тільки їй. Як жваво у лабораторії обговорювався випадок, що стався на одній із вулиць міста: підлітки пограбували жінку, яка несла в руках банку з імпортною шоколадною пастою. Ось до чого довели країну! А ще зовсім недавно навіть студенти могли дозволити собі купити на стипендію шоколадних цукерок.

– Нам би так плакати, як ті багаті з серіалу, – часто можна було почути у велелюдному натовпі.

– Я ж кажу, що це правителі в усьому винні, – щоразу повторювала Поліна Сергіївна. Якби вона знала кому скаржитись, то, мабуть, давно б уже і на них настрочила доповідну записку.

Обговорення тривало близько години і завжди ініціювалося самою Наталею Аполлінаріївною. Дівчата укупі з Поліною Сергіївною радо підтримували це починання, яке не тільки розширювало кругозір та поповнювало записники новими кулінарними рецептами й адресами потрібних магазинів, а й створювало позитивний настрій. Ну хто сумуватиме з приводу того, що робочий час спливає, а роботу можна не робити? У цьому закладі всі працювали за принципом аби день до вечора.

Крапку в обговоренні завжди ставив Сергій Леонідович. Поки жінки теревенили, він без упину кудись дзвонив, вибиваючи бензин. Бензин – це ще одна живильна рідина, без якої в лабораторії припинялася робота, бо не було як привезти проби стоків. Країна переживала енергетичну кризу. Бензину в країні не вистачало. Сергій Леонідович мужньо боровся з труднощами, і це йому частіше вдавалося, ніж навпаки. Бензин знаходився, жінки неохоче припиняли обговорення всього, що піддавалося і не піддавалося обговоренню, починалася робота.

Дідько його знає, чому Риті так не подобалося з поважним видом людини, яка презентує контролюючий орган, відбирати проби, робити аналізи, підраховувати результати, доводити їх до відома керівництва підконтрольних очисних споруд, складати приписи і штрафувати порушників природоохоронного законодавства – словом, обіймати посаду інспектора Департаменту стічних ресурсів. Багато честолюбних кар’єристів віддали б немало за таку можливість відчувати себе не „гвинтиком” суспільства, а принаймні його „колінвалом”. Але так уже Рита була влаштована, що могла сповна віддаватися лише улюбленій справі і по-справжньому цінувала лише ті хвилини життя, які дарували творче піднесення.

Вона часто згадувала свою студентську подругу Олену, яка з дитинства мріяла про роботу в лабораторії. Під час практичних занять Рита любила спостерігати за подругою. Олена виконувала учбові завдання з рідкісним ентузіазмом. Її не дратувало, що аналізи доводиться часто переробляти чи виконувати кілька паралельних, аби уникнути похибки. Вона не нервувалася через те, що при цьому брудниться сила-силенна лабораторного посуду і мила його з особливим завзяттям, до кришталевої чистоти, гордо примовляючи: „Я ж хімік, а хімік повинен уміти мити посуд”. Ось що значить, людина знайшла своє покликання!

А навіщо усе це Риті? Навіщо їй знадобилася хіміко-біологічна освіта? Рита вже не раз пошкодувала, що після закінчення школи проявила легковажність і обрала фах випадково, покладаючись скоріше на збіг обставин, ніж на природні здібності. З неї могла б вийти цікава акторка або талановитий режисер. Жодне свято у школі та інституті не обходилося без її участі. А які були овації, скільки схвальних відгуків і шанувальників! І яку неземну радість відчувала Рита у хвилини творчого піднесення! Куди це все поділося? До чого звелося? До безкінечного миття колбочок, вдихання випарів ефіру, які руйнують печінку, вимушеного підлабузництва до примхливого керівництва і як наслідок – внутрішнього конфлікту із самою собою. Хіба могла з цим змиритися Ритина артистична натура? Аж ніяк! Будь що Рита хотіла змінити своє життя. Тільки як? Ні грошей, ні зв’язків. А як було б добре займатися улюбленою справою і отримувати за це достойну винагороду! Лише несподіваний, дивовижний збіг обставин міг допомогти Риті зажити так, як вона мріяла. Рита чекала якогось дива і з дитячою безпосередністю вірила, що неодмінно його дочекається.

ГЛАВА ДРУГА

Була п’ятниця. Рита не пішла одразу додому, а завернула на базар. Робота в лабораторії закінчувалася о четвертій вечора, а отже попереду була прірва вільного часу, і Рита розмірковувала над тим, як його краще згаяти.

Стукаючи по коліну пакетом, у якому самотньо бовталася пляшка молока – щоденна турбота держави про її здоров’я, яке підривалося роботою з шкідливими речовинами у лабораторії, дівчина з цікавістю розглядала поодиноких продавців, котрі, незважаючи на пізню пору, ще не подалися геть з нерозпроданим товаром. Опівдні тут не проштовхнутися, а під вечір базар порожніє і можна не боятися, що хтось непомітно залізе в сумку, аби поживитися гаманцем.

Риту дуже цікавило, як живуть і про що думають люди, що стоять по той бік прилавка. Чи такі вже вони щасливі, як може здатися на перший погляд? Зазвичай ця новоспечена когорта бізнесменів трималася з великою самоповагою. Серед Ритиних знайомих і знайомих її знайомих було чимало людей, які ризикнули розпочати власну справу. Робота ця була не з легких. Вона передбачала часті поїздки до Польщі, з мінімумом комфорту і тяганням важезних торб з крамом. Люди, які цим займалися, мали свої точки на базарі, де у проміжках між поїздками реалізовували привезені з-за кордону товари. Товари користувалися великим попитом і продавалися вдвічі, а то й утричі дорожче, ніж закуповувалися. Таким чином, за рік-два спритний бізнесмен міг заробити порядний капітал.

Такий швидкий злет із „грязі в князі” сприяв тому, що займатися подібного роду бізнесом пробували практично всі верстви населення: вчителі, лікарі, інженери, безробітні, домогосподарки, студенти… Однак щастило не всім. Когось ошукували нечесні партнери, хтось помилявся у загальній стратегії, через що бізнес не йшов, когось оббирали так звані рекетири.

Рекетирів боялися найбільше. Ними ставали переважно колишні спортсмени, які залишилися без роботи і вважали несправедливим стан речей, коли хтось багатіє без їхньої участі. Везунчику-бізнесмену пропонували поділитися доходами. Якщо той не погоджувався, з ним розправлялися.

Попередня
-= 4 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

  24.10.2013

не файно


Admin 11.07.2011

Вдалося відновити повний текст роману для читання з сайту.


Додати коментар