Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > За річкою, в затінку дерев

Вони сиділи за маленьким столиком у кутку, а праворуч від них, за більшим столом, сиділи чотири жінки. Одна з них була в жалобі, але жалоба була така театральна, що нагадала полковникові Діану Маннерс у ролі черниці в п'єсі Макса Рейнгардта «Диво». У жінки було приємне, повновиде й веселе обличчя, і жалоба здавалася якоюсь недоречною.

У другої жінки за тим столом волосся утричі біліше, ніж природна сивина, подумав полковник. У неї теж було приємне обличчя. Обличчя двох інших жінок нічого йому не промовляли.

— Як ти гадаєш, вони лесбіянки? — спитав він Ренату.

— Не знаю, — відказала вона. — Але вони дуже милі.

— Мабуть, лесбіянки. А може, просто подруги. А може, і те, і те. Мені байдуже, і я не збираюся їх гудити.

— Я люблю, коли ти чемний.

— А ти гадаєш, що як людина чемна, то вже й благородна?

— Не знаю, — відповіла дівчина й легенько погладила його скалічену руку. — Але я люблю, коли ти чемний.

— Тоді я постараюся бути чемним, — сказав полковник. — Як по-твоєму, що то за сучий син сидить позаду жінок?

— Ненадовго вистачило твоєї чемності,— сказала дівчина.— Спитаймо в Етторе.

Вони поглянули на чоловіка, що сидів за третім столиком. У нього було дивне обличчя, яке нагадувало збільшену мордочку скривдженої лисиці чи тхора; рябе від віспин і плям, воно скидалося на поверхню Місяця, який розглядають у поганенький телескоп; полковник подумав, що чоловік цей схожий на Геббельса, якби у гера Геббельса загорівся літак і він не зміг вчасно вискочити.

Над обличчям, яке безперестану оглядало все довкола, немовби досить тобі уважно до чогось придивитись і розпитати як слід — і зразу знатимеш все про всіх, стирчало якесь ніби не людське чорне волосся. Так наче цього чоловіка скальпували, а потім знов приклеїли йому волосся. «Цікавий тип,— подумав полковник.— Невже він мій співвітчизник? Мабуть, що так».

Коли чоловік, нишпорячи очима по залі, розмовляв з немолодою квітучою жінкою, в кутиках його рота набігала слина. А ця жінка схожа на американських матерів із «Журналу для жінок», думав полковник. «Журнал для жінок» регулярно передплачували для офіцерського клубу в Трієсті, і полковник завжди переглядав його. «Чудовий журнал,— думав він,— статева проблема і вишукана кулінарія. Викликає подвійний апетит.

Хто ж він, цей тип? Це якась карикатура на американця, якого швиденько перепустили через м'ясорубку, а потім проварили в олії! Та я, здається, знову стаю недобрим»,— подумав полковник.

До них підійшов Етторе,— його змарніле обличчя виказувало насмішкуватість і природжену зневагу до всього на світі,— і полковник спитав:

— Що це за інтелектуал?

Етторе знизав плечима.

Той чоловік був високий на зріст, смаглявий, його лискуче чорне волосся зовсім не пасувало до дивного обличчя. «Неначе він постарів і забув змінити парик,— подумав полковник.— Проте обличчя незвичайне. Мов оті пагорби навколо Вердена. Не думаю, щоб це був Геббельс, той не вибрав би собі такої маски в ті останні дні, коли вони розігрували «Cótterdämmerung»28. «Komm süsser Tod»29 — подумав він. — Ну що ж, зрештою кожному з них дісталося по великому ласому шматку цієї süsser Tod».

— Хочете сендвіч із süsser Tod, міс Ренато?

— Ні,— відказала дівчина.— Хоч я люблю Баха і певна, що Чіпріані міг би приготувати такий сендвіч.

— Та я ж не нападаюсь на Баха.

— Знаю.

— От тобі й на! — сказав полковник.— Таж, по суті, Бах був нашим союзником: Як і ти,— додав він.

— А на мене нащо нападатись?

— Доню, — сказав полковник, — коли ти нарешті затямиш, що мені можна жартувати з тебе, бо я тебе кохаю?

— Я вже затямила. Але, знаєш, все-таки приємніше, коли жарти трохи пристойніші.

— Гаразд. Я теж затямив.

— Скільки разів ти згадував мене на цьому тижні?

— Весь час.

— Ні, скажи правду.

— Весь час. Це правда.

— Ти думаєш, усім так тяжко?

— Не знаю, — сказав полковник. — Звідки мені знати?

— Сподіваюся, що тільки нам з тобою так тяжко. Я ніколи не думала, що буде так тяжко.

— А тепер думаєш?

— Так,— сказала дівчина.— Тепер, і назавжди, і на віки вічні. Я правильно сказала?

— Досить і самого «тепер». Етторе, скажіть, отой тип з розумним обличчям, що коло нього сидить така мила жінка, — він теж живе у «Грітті»?

— Ні,— відповів Етторе. — Він живе поруч, а до нас іноді приходить обідати.

— Чудово,— сказав полковник.— Буде на кого дивитись, коли нападе нудьга. А хто ця жінка? Його дружина? Мати? Дочка?

— На жаль, не знаю,— відказав Етторе.— Ми не звертали на нього уваги. Він не викликав у нас ні любові, ні ненависті, ні страху, ні підозри. А він справді вас цікавить? Я можу розпитати Чіпріані.

Попередня
-= 22 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!