Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Загадка старого клоуна

Вражений, я дивився на незвичайний будинок. Скiльки разiв я проїздив повз нього й не знав, що це за будинок!

Оце здорово!

Ну й здивується мiй дiд Грицько, коли я розповiм йому про це!

Граф Монте-Крiсто, можна сказати, жив у Києвi! Ну! У Києвi, де живу тепер я.

— Значить, до завтра, Стьопо? Бувай здоровий! — Чак поплескав мене по плечу й пiшов до пiдземного переходу.

— До завтра, — ще не отямившись, кивнув я.

РОЗДIЛ VIII

Знову базар. — Побачення через тридцять рокiв. — "Поможи менi, Стьопо!" — Я iду в гестапо.

I от завтра — уже сьогоднi.

Я бiжу вiд тролейбуса до скверика бiля цирку, i серце моє тривожно б'ється — чи не трапилося, бува, щось iз Чаком. Чи е вiн, чи є?… Є!

Сидить. Усмiхається. I старечi зморшки його на щоках розгладжуються вiд тiєї усмiшки, а бiля очей на скронях збираються у променистi пучечки.

— Здрастуй, Стьопо! Сiдай, друже мiй дорогий! — Вiн нiжно обiймає мене за плечi. — Сама доля, видно, послала менi тебе, щоб перед останньою своєю репризою зняв я з душi тягар, який висiв на нiй стiльки рокiв. I як це я вгадав тодi в цирку, що саме ти той, хто зможе менi допомогти! Ну, гаразд… — Усмiшка згасла на його обличчi, вiн зiтхнув. — Для тебе, Стьопо, вiйна — Велика Вiтчизняна — така ж давня iсторiя, як i Жовтнева революцiя, як i дореволюцiйний час, де ми з тобою вже побували. Та й то сказати сорок з лишком рокiв вiд її початку… А для мене — нiби вчора була ота нiч двадцять другого червня, коли я прокинувся вдосвiта од вибухiв, не розумiючи, що це таке (гiтлерiвцi ж почали з того, що скинули бомби на наш Київ). I в сонячний недiльний ранок ще нiчого не розумiв. Того дня мало вiдбутися вiдкриття Центрального київського стадiону. Я був завзятим болiльником i збирався пiти на зустрiч наших київських динамiвцiв з армiйцями. Але… Я пiшов не на матч, а на фронт. Я тобi казав, що у громадянську воював у Щорса. Був командиром взводу кулеметникiв кавалерiйського полку. I от ця спецiальнiсть через двадцять рокiв менi згодилася. Брав я участь в оборот Києва. Поранений, попав у полон. Був у страшному Дарницькому концентрацiйному таборi вiйськовополонених. Утiк. Мати моя ще була жива тодi. Дома перевдягнувся i приховав вiд окупацiйних властей, що командиром воював проти фашистiв. Для них я був артист цирку, який згорiв у першi днi окупацiї. Влаштувався працювати вантажником на вокзалi. Згодом зв'язався з пiдпiльним Залiзничним райкомом, яким керував Олександр Сидорович Пироговський… Вiн загинув за мiсяць до. визволення Києва. Посмертно йому присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Наш Залiзничний райком був основною базою для пiдпiльного мiськкому партiї при створеннi партiйного пiдпiлля в Києвi. Особливо у найтяжчий, початковий перiод фашистської окупацiї. Ми випускали антифашистськi листiвки, зведення Радiнформбюро, вчиняли диверсiї: псували паровози, виводили з ладу колiї, одного разу пустили паровоз на розведений поворотний круг, чим перервали на кiлька мiсяцiв роботу депо Київ-Московський. Потiм пустили пiд укiс вiйськовий ешелон з гiтлерiвцями на перегонi Дарниця — Бровари. Про це можна довго розповiдати. Страшний, буремний i трагiчний то був час — цiле окреме життя. Для скiлькох друзiв i товаришiв моїх воно тодi обiрвалося! Чак на хвилину замовк, сум оповив його очi.

— Скажiть, — насмiлився спитати я тихо, — а що сталося з отим майстром… Йосипом… балмалухе?

— Загинув. У Бабиному яру… — Чак зiтхнув. — Не змiг виїхати з Києва. Тiтка його ("наречена Мохомовеса", пам'ятаєш?) була дуже стара, за дев'яносто, з дому вже не виходила. Розстрiляли нiмцi… Майже сто тисяч… Той страшний день двадцять дев'ятого вересня забути не можна… Нескiнченним потоком тяглися люди вулицями Києва: по Жаданiвський, повз базар, по Дмитрiвськiй, по Лук'янiвцi, туди, на Сирець — молодi, старi, дiти… Немiчних везли на тачках. Молодi йшли i смiялися, не знаючи, що на них чекає… А потiм залунали кулеметнi черги в Бабиному яру… Скiльки людей загинуло! I мирних жителiв, i вiйськовополонених. Не обiйшла бiда й пiдпiлля нашого. Особливо пiд час масових арештiв улiтку сорок другого, коли в пiдпiлля проникли провокатори. Тодi були заарештованi секретарi Шевченкiвського, Жовтневого, Московського райкомiв партiї, багато членiв мiськкому.

Нашому Залiзничному райкому завдяки вмiлiй конспiрацiї вдалося зберегти своїх людей. Але був вiдданий суворий наказ: надзвичайна обережнiсть, жодного ризикованого кроку, "ризикуючи собою, ризикуєш товаришами, навiть не сказавши нi слова, своїм провалом ставиш пiд удар тих, з ким контактував…"

Попередня
-= 31 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!