Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Залізна квітка кохання

– Хочу таки знати – хто мій біологічний батько? Чому вона приховує від мене? У всіх є батьки, а я, наче сирота. Ось твій батько військовий і ти продовжуєш його діяльність. Може і син наш буде військовим, а це уже династія.

***

– Маріє Петрівно, а хто це заходив до вас? – спитала сусідка Настя.

– Такий галантний, під капелюшком. Казав, що з району. Йому доручили зібрати матеріал про часи німецької окупації у нашому селі. Засипав запитаннями, що я губилася з відповіддю. Найбільше було запитань у кого на постою були німецькі офіцери. Я сказала, що майже у кожній хаті, в тому числі і у мене, але не називала прізвищ людей, у яких були німці. "Добре, я обійду усіх мешканців і все з'ясую", – відповів він.

– Такий наглий, а в очах бісики гуляли, можна було злякатися. До мене не заходив, бо йому сказали, що у мене дітей не було і не має.

– Я догадуюсь, з якою метою випитував. "А якого роду ваші наші діти? Чи бува не від німців?" Півсела дітей від німців, а хіба одну мене обзивають німецькою підстилкою, бо я східнячка, а вони місцеві і все покрито таємницею. Та й дочка навіть у листах просить сказати, хто її біологічний батько. Боюсь сказати правду, бо не хочу осуду. Знала би ти, дитинко, як я настраждалась у ті часи? Ханс був хамовитий, ґвалтував мене денно і ночно, а ще приведе своїх "друзів", а я змушена була задовільняти і їх. Будьте ви прокляті, німчугани! Про всі ці знущання ніхто не знав, а мені не хотілося жити, терпіла, як могла. А одного разу, коли він умивався, витягла пістолет з кобури і хотіла його застрелити, а потім і себе. Та він побачив і відібрав, а потім бив немилосердно. По-правді, у руках тримала пістолет і натискала на курок, але він не стріляв. Я не знала, що треба було зняти із запобіжника, бо тримала цю залізяку вперше і востаннє. Молодих дівчат (хлопців не було) забирали і відправляли у Німеччину, а мене і інших дівчат, у яких німці були на постої, не забирали. Та краще би забрали. Ось мама Антона була у Німеччині і повернулась здоровою. Правда, від кого народила Антона, ніхто не знає!? Не від святого духа! Його сусідка Галина теж ніхто не знає від кого, – за цими думками забула, що поряд сидить Настя. – Вибач мені, сусідко, замріялась. Давай нап'ємося чаю...

***

– Мамо! Може скажете нарешті, хто мій батько?

– Сину, тут таємничого нічого немає. Ти вже дійсно дорослий і розкажу, аби ти мене не осуджував.

Бачив, що мама силується і не знає з чого почати.

– Хочу сказати, що не від німця, як багато наших у селі жінок і навіть Василина наполовину німкеня, а мама її – східнячка, вона направлена звідки учити наших дітей. Наших односельчан вона недооцінювала, зверхньо себе поводила, її прощали. Та після окупації трохи перемінилась у кращу сторону. Я теж попала у число тих, що підлягали вивозу у Німеччину. Приїхали машинами, повантажили, як худоби. Мене нікому було захистити, жила одна, діда забрали на фронт, я лишилась сама, як палець. До нас нікого не підселяли, бо хата старенька, та й німці, які приходили, подивившись на мене казали: "найн, найн". Мені хоч було двадцять років, саме до таких підселяли на постой, але мене сахались. Я була маленька зростом, а лице розпухало, весь час у струпах. Якась хвороба напала, що виглядала уродом, на літо трохи ставало краще. Якісь гнійники появлялися. Тато ходив до бабок, йому давали мазі, і я накладала. Зникали, а потім знову появлялися. Свербіло, а збирала нігтями і лице розпухало, ото і відлякувало німців. Думали – проказа, а мені то було на руку. Та все ж вивезли у Німеччину. Їхали потягом. Коли приїхали, то побачили справжній невільничий ринок людьми.

Попередня
-= 42 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!