Слава ЗСУ!

До мене і ще однієї дівчини не з нашого села, а з сусіднього, поманив німець у капелюсі з великими крисами, і ми пішли за ним. Біля вокзалу посадив у коляску мотоцикла. І тільки тоді побачила, що у німця одна рука коротша за іншу і пальці на руці, як у малої дитини. Їхали по добрій дорозі, а потім звернув на ґрунтову, від чого дуже кидало нами, мало не випали з коляски. Подивився на нас з посмішкою, щось пробелькотів і поїхали полями. Спереду побачила посеред поля будівлі без огорожі. Огорожею слугували стіни будівель, між якими не було щілини, і так по всьому периметру. Нарешті під'їхали до високих дощатих воріт. Німець зійшов з мотоцикла і пішов відкривати величезні ворота. Заїхали на подвір'я і на зустріч вийшла миловидна молода жіночка. Зустріла нас посмішкою. Простягнула руки і сказала, вткнувши пальцем лівої руки у груди: "Кет". І тим ще пальцем повертіла біля моїх грудей – я зрозуміла, що хоче і відповіла: "Надя". "Надья", – з акцентом сказала, а друга дівчина назвалась Галею. А на чооловіка показала пальцем і проговорила: "Курт". Таким чином ми уже знали як кого називати. Та тут із приміщення вийшли два молоді хлопці. Курт поманив їх пальцем і назвав того, що зростом вищий – Нотан, а другого – Роман. Значить, нас у господаря четверо. Кет, яка трішки знала російських слів, повела нас на кухню. Посередині приміщення був довгий дерев'яний стіл, по боках – лавки. Кет на стіл виставила велику миску з картоплею, яка парувала і роз'їдала ніздрі запахом голоду. Подала і миску квашеної капусти. У горнята налила напитку із сушених яблук і груш. Подало усім череп'яні тарілки і виделки. Хліба на столі не було, а так хотілося хліба, особливо житнього. Першим набрав картоплі і капусти Курт, Кет, а потім і ми. Їли так, що скоро все спорожніло у тарілках і мисках. Нарешті, наситившись трохи посиділи і допомогли Кет прибрати всю посуду зі стола. Посуду виклали у велику миску з водою. У другій такій же мисці була вода для полоскання помитої посуди. Коли на кухні був даний лад посуду, Кет повела мене з Галею у кімнату, де стояли два ліжка, застелені покривалом і велика подушка. Пальцем показала мені на ліжко під вікном, а Галині навпроти під стіною. Потім поманила пальцем і показала приміщення, де утримували курей, гусей і качок. У кутку за дверима у ящиках зерна, грис. І показала як годувати, скільки чого насипати і довге вузьке корито з водою. Різного виду віники, граблі, лопати і вигрібну яму, у яку зносити сміття. Галині випало прибирати у свинарнику і годувати свиней. Галина на вид хоч і молодша була за мене, та більш статурна і видно було, що сильна фізично, тому і доручили їй свинарник. Кет зауважила, що у мене негаразд з лицем і на другий день дала мазь і показала пальцем на моє лице. Мазь наклала, відчула холодок і приємний зуд. Мазь накладала кожний день і через тиждень, коли помила лице, Кет піднесла невелике дзеркало і , глянувши, я вперше за десятки днів побачила себе. У дзеркалі побачила гарне лице дівчини, а не урода і з полегшенням зітхнула. Це помітила Кет – нагородивши посмішкою,і додала: "гут, гут", що означало "добре, добре". Я від щастя не знаходила собі місця. За обіднім столом помітила приємний погляд Натана. Натан та Роман, як дізналися, були з Білорусії. Кет рада була, що допомогла мені. Навіть підійшла і погладила по голові, а потім по-материнськи пригорнула до себе.

Ми уже потроху розуміли, що говорила Кет чи Курт. До нас ставилися як до своїх дітей, яких у них не було. Відчувалось материнське ставлення. З хлопцями займався Курт. Хлопці годували, запрягали коней, прибирали на території господарства. Худобою також опікувалися вони. Косили траву, різали і кололи дрова. У хлопців було дуже багато роботи і удвох справлялися. Курт був ними задоволений. Ми теж з роботою справлялися. Ось так проходило життя на чужині, та не в біді. Вечорами сходилися з хлопцями і нам було весело, ніби вдома, якби не чути було німецької мови.