Слава ЗСУ!

– Нехай сам розкаже, за що і у чому його підозрює міліція. А Світлана знає про це все?!

– Я вже сказав, що то є неправда.

– Ну добре, час покаже. А де ви будете жити, посмію спитати? Будете знімати квартиру, на оплату якої грошей не маєш?! Ти ж, тунеядець, вчитися не хотів і байдикуєш.

– Не хвилюйся – у неї велика квартира.

– Ти може вже знайомий з її батьками? – не вгавав Артем.

– Так, ми знайомі, і я уже побував у гостях в них, я їм дуже сподобався.

– Ти диви, – кепкував Артем. – Будь ласка, веди Світлану в гості.

– Сподіваюсь, що у її присутності тональність буде на кілька градусів понижена, – сказав Сергій.

– Все буде добре, Сергійку, – відповіла Василина.

Сергій пішов і Василина почала дорікати Артему за неадекватну поведінку по відношенню до сина.

– Він ще накоїть справ, і тоді ти зміниш своє ставлення.

– Чому ти мені не сказав, що Сергій на гачку у міліції?!

– Тобі скажи – і ти оббігаєш усі відділки від району, міста та області і до міністерства, я тебе добре знаю, – висказався Артем.

Щоб не нагнітати обстановку вирішили змінити тему спілкування.

Розділ XXII

Галина уже на правах господині поралася по господарству, поки Антон був у кузні. І за мамою доглядала, і прибирала не тільки у хаті, але й на подвір'ї. На подвір'ї наносила землі, обклала клумби старою цеглою, бо нова розсипалася у руках, а де – дошками, яка залишилася з підлоги, землю розрівняла і насадила квітів. За хатою встановили металеву сітку, щоб кури і качки не ходили спереду хати. Антон відремонтував паркан, купили фарбу і треба буде пофарбувати. Обійстя стало зразкове – на весь хутір і на село. Хатина, у порівнянні з іншими, виглядала палацом. Галина раділа щастю. Обвінчатися би з Антоном – та він не хоче, бо тоді на його голову звалиться більше відповідальності... ніби щось може змінитися від того, що є? не хоче, то і не треба. Головне, що разом.

– У селі знову настав "чорний день". Привезли чоловіка (у якого двоє дітей) з Афганістану. Вбили не тільки його, а його сім'ю. Що буде робити дружина без нього: і дітей треба одягати і годувати. А така була гарна сім'я. Надіятися на допомогу держави – марно. Уже ходять від хати і до хати – збирають хто чим може допомогти. ще хто працює у місті, може допомогти грішми, а ті, що у колгоспі, продуктами, городиною. Біда, та й годі, – говорила Галина тітці Надії.

– Знаєш, Галино, люди милосердні, щирі, добрі. Мені пригадується, коли приїхала з Німеччини в одній свитині і у торбині мала лише відрізки тканини на плаття, які дала фрау Кет, хай Бог дає їй здоров'я. У хаті без дверей і у вікнах вітер, та мене прихистила твоя мама, нагодувала і поклала у ліжко відпочити з дороги. То гадаю, що і їй допоможе громада, – промовила тітка Надія.

Галина заметушилася і почала готувати обід для усіх. На душі було радісно, що на подвір'ї зробила лад. А що на те скаже Антон?

Обід ще не був готовий, як прочинилися двері і Антон зайшов на кухню. Нічого не сказав про упорядкування подвір'я. Не помітив, чи що? Мабуть, так і є.

– Антоне, ходи зі мною, щось покажу.