Слава ЗСУ!

Нова хвиля відчаю огорнула його.

Ну що він за невдаха!..

Ципочка з Гуліною десь зараз у Палаці спорту кренделі на льоду виписують. Крокодил Гена у басейні батерфляєм, як метелик, вимахує. Алик Паганіні якусь рапсодію смичком вишиває... А він, нікчема, у підвалі... Вони людьми стануть. Фігуристами, чемпіонами, лауреатами. їх по телевізору показуватимуть. А він... Хотів кошеня витягти, та й то... Самого тепер витягати треба...

Толя не витримав і заплакав.

Він рідко плакав. І зараз, плачучи, сам себе запевняв, що плаче не тому, що йому страшно, а тому, що йому шкода бабусю Ма- рилю. Як же вона переживатиме, бідна, як хвилюватиметься, коли він не прийде додому!..

Нагорі почулися кроки.

Толя стрепенувся, хотів уже гукнути на допомогу, та в останню мить злякався, що це ж його можуть підняти на глум («провалився, нікчема»), але й не крикнути вже було неможливо (повні груди повітря), і, сам не знаючи, як це в нього вийшло, він голосно... нявкнув:

Нявв!..

Згори сліпучо вдарило в очі світло електричного ліхтаря. Долинув здивований голос:

О!.. А ти тут як опинився?!

Тато Алика Паганіні, Захар Власович Івасюта, був найвищий у їхньому дворі — два метри п'ять сантиметрів. Йому не треба було ніяких сходів. Він просто скочив у підвал. Узяв Толю й кошеня, виставив нагору, потім підтягнувся на руках і виліз сам. Все це забрало не більш як півхвилини.

Ич! — усміхнувся Захар Власович, обтрушуючи Толю своєю великою граблястою рукою.— Я й не знав, що ти такий... Герой!.. Молодець!.. Сам у темний підвал за кошеням поліз... Ич!..

Толя притиснув кошеня до грудей і глянув спідлоба на Захара Власовича — кепкує чи ні. Але ні в голосі, ні в очах Івасюти не було й тіні насмішки. Навіть навпаки...

Крім того, що Захар Власович був у їхньому дворі найвищий, був він ще чи не найшанованіший. Майстер заводу «Арсенал», депутат райради, орденоносець, у час святковий демонстрацій він завжди стояв на урядовій трибуні серед знатних людей столиці. Толя не раз бачив його по телевізору. А всі, кого він бачив по телевізору, були для нього людьми незвичайними.

Толя опускав голову, щоб Аликів тато не помітив, як він плаче. Той, здається, не помітив. Обтрусивши Толю, він поклав руку йому на плече й повторив:

Молодець! — потім перевів подих і сказав: — Не знаю, чи поліз би мій Паганіні... Не певен... Хоча він хлопець добрий. Це ж він мене попросив... Кошеня, каже, у підвалі нявчить, мабуть, вилізти не може... В мене сьогодні відгул. А вони на музику поспішали...— Захар Власович скривився.— Ех!.. Потрібна йому та скрипка... як корові сідло. Не стане він музикантом все одно. І сам мучиться і... Та хіба поясниш?.. Вони, брат, не той... не «доганяють», як тепер кажуть... Але їх аж четверо... Жінки, брат, це...— Івасюта махнув рукою.

І те, що такий великий, поважний чоловік говорив з ним так відверто, щиро, як з дорослим (навіть на жінку та її сестер поскаржився), враз наповнило Толине серце невимовною радістю. І йому раптом стало шкода Алика Паганіні. Він же йому так заздрив...

І ще він раптом подумав: от самого ж Захара Власовича не водили, мабуть, ні в басейн, ні на музику, а він...

І у світі, як у телевізорі, в котрому спершу було вимкнуто звук, а потім його враз увімкнули,— все навколо завирувало весело і дзвінкоголосо... На якусь мить Толі здалося, що на небі спалахнула райдуга... Так буває, коли крізь сльози глянеш на сонце...

* * *

Ця пригода сталася ще у першому класі, три з половиною роки тому.

Але всі дізналися про неї тільки торік, у третьому. Сам Толя не витримав, розказав Ромчикові, з яким сидів за однією партою.

А тоді він просив Захара Власовича нікому нічого не говорити, навіть синові своєму Алику. І Захар Власович слова дотримав — не сказав.

До речі, Алик скрипку таки свою кинув. У другому класі на музику він уже не ходив.

І Богдан Ципочка фігурне катання кинув. Перейшов був на хокей, але кинув і хокей. Мама вирішила, що хокей надто травмуючий вид спорту. І після кількох гуль та синців' силоміць винесла на руках Ципочку з льодового майданчика. Відтоді він відвідує секцію шахів.

А от Люся Гуліна фігурним катанням ще займається, хоча видатних успіхів поки що не досягла.

І Крокодил Гена ходить у басейн. Хоча теж чемпіоном ще не став.

Найбільших результатів досягла Наталі Приходько. Важливість і потрібність вивчення іноземних мов вона довела на практиці.

До них у школу прибула якось делегація німецьких піонерів з міста Лейпціга, побратима нашого Києва. То Наталі Приходько так жваво «шпрехала» з ними по-німецькому — четвертий «А» просто роти пороззявляв.