Слава ЗСУ!

Толя після цього вирішив усерйоз взятися за англійську. Купив кілька тоненьких книжечок для позакласного читання і сам себе примушував їх читати.

Не без того, що тут допоміг трохи й вплив його друга Ромчика Лещенка, який, як ви знаєте, по-справжньому гартував свій характер.

І тепер, пильно глянувши на ланкову першої ланки Тіну Яременко, Шурочка сказала:

Що ж... По-моєму, Красиловський — міг!

Але Толя їхню впевненість розвіяв в одну мить.

Я ж тоді був хворий... Ви що — забули?..

І Шурочка згадала,— справді, того дня, коли сталася ота подія з грошима, Толі Красиловського у школі не було. Він хворів на ангіну. І Шурочка з Тіною ще ходили його провідувати. І застали там Ромчика Лещенка.

Шурочка глянула на Ромчика. Ромчик усміхався. Він чудово усе пам'ятав, але йому хотілося перевірити, як актив ставиться до його друга, що він думає про нього. І тепер Ромчик був задоволений.

Слухайте,— сказала редактор стінгазети Наталі Приходь- ко.— А чого це ми весь час тільки на хлопців думаємо? Полковник же сказав, що черговий не розібрав — хлопець чи дівчинка... Чому це не могла б бути, наприклад... ну, наприклад, Граціанська?..

Або Миркотан? — підхопила Тая Таранюк.

Аллочка Граціанська дуже гарненька дівчинка. Та що я кажу—гарненька... Просто гарна, вродлива. Не будемо боятися цього слова. От створює ж іноді матінка-природа та-

ке диво. Пишне, чорне, як ніч, волосся. І сині-сині очі. І довгі волохаті вії. І пухкенькі рожеві губенята. І рівненький носик. І сліпуча білозуба усмішка. І ямочки на щоках... Ну, ні до чого причепитися!

Все гарне.

І за вдачею симпатична.

Вродливі, як ви знаєте, часто бувають зверхні, вередливі, самозакохані.

А Граціанська — нічого подібного. Добра, вихована, щедра. Завжди поділиться і цукерками, і жувальною гумкою, і стержнями для ручки. І усміхається всім привітно. Ні з ким не свариться, не лається. Як треба, на уроці підкаже, списати дасть (вона відмінниця). Одне слово, гарна дівчинка та й усе.

Якщо серед хлопчиків усі найбільше любили Кума Цибулю, то серед дівчаток — її, Аллочку Граціанську.

І ніхто не міг зрозуміти, чому раптом Люба Миркотан її не злюбила.

Люба на Аллочку не могла спокійно дивитися. В очах у неї завжди були неприязнь і зневага. Іноді здавалося, що Люба навіть ладна вдарити Аллочку. Всіх це дуже дивувало. Дівчатка не раз питали Люду:

Ну чому ти її так не любиш?

Не люблю і все,— цідила та крізь зуби.

Але чому? Вона ж така хороша дівчинка. Всім подобається.

Всім подобається, а мені не подобається.

Без причини?

Без причини.

Дівчатка тільки плечима знизували.

Один лише Гришка Гонобобель підтримував Любу:

Чого прив'язалися?.. Ну не подобається. Подумаєш. Кому що. Ги-ги!..

Але той взагалі всіх зневажав, з усіх любив гигикати.

І якби ж то Люба від природи була дівчинкою злою, недоброзичливою. А то ж ні. Вона теж була доброю, привітною з усіма. З усіма, крім Аллочки.

Та вона просто ревнує,— вирішила Люська Зарічняк,— що Аллочка вродливіша за неї.

Справді, Люба теж була гарненька, але, звичайно, не така яскрава, як Аллочка.

Хто його зна. Чужа душа, як кажуть, темний ліс, у чужу душу не влізеш.

Люба і Аллочка жили в одному дворі. Аллочка у фасадному будинку (тому, що виходить на вулицю), а Люба у флігелі (тому, що в глибині двору).

Може, все-таки щось між ними було, якась сварка. Проте Ал- лочка присягалася дівчаткам, що ніколи в житті не сварилася з Любою, ніколи не зробила їй нічого поганого анінастілечки. Кілька разів вона намагалася щиро поговорити з Любою, з'ясувати, як то кажуть, стосунки. Але нічого з цього не вийшло.

Я до тебе нічого не маю,— презирливо казала Люба, дивлячись Аллочці просто у вічі.— Що ти хочеш? Щоб я кидалася до тебе в обійми, як інші? Вибач, мені не хочеться! — одверталася і йшла геть.

Аллочка дуже переживала через таке Любине ставлення, переживала щиро, дівчатка це бачили і співчували їй.

Аллочка звикла до ніжного, лагідного ставлення, звикла, що її всі люблять, що нею милуються. Як я вже казав, її любили всі, і рідні, й близькі, і знайомі, й малознайомі. Не кажучи вже про батьків, про тата і маму.

Але мабуть, ніхто так не виявляв своєї любові, як баба Надя.

Баба Надя, або Надія Сергіївна, жила у флігелі, там, де й Люба Миркотан. Тільки Люба на третьому поверсі, а Надія Сергіївна — на першому. Колись вона працювала паспортисткою в будин- коуправлінні, але давно вже була на пенсії. Чоловіка свого Григорія Івановича, який працював бухгалтером на заводі «Транссиг- нал», вона поховала років десять тому і жила сама (дітей у них не було).