Слава ЗСУ!

Дякую!..— і зник під «Чортовим» мостом на шосе.

Валера підняв з землі велосипед, ніяково глянув на Дениска:

Не кажи тільки дома нікому... Гаразд? Жінки таких речей не розуміють. Особливо мами. Не будемо хвилювати їх. І твою. І мою.

Дениско аж захлинався від захвату...

От Валера!

Ну, Валера!

Оце Валера!..

То ким, скажіть, після цього можна мріяти стать?

Лінгвістом?

Не смішіть мене!

Але в четвертому «А» про Валеру Соколенка ніхто нічого не знав.

Дениско був не з балакунів, не любив патякати про свої справи.

Того ж то всі й здивувалися, коли дізналися, що Дениско хоче стати кадровим військовим, десантником.

А дізналися, до речі, теж зовсім випадково.

До Галочки Семенової, що сидить за однією партою з Дениском, приїхали з Ташкента гості. Родина Рахімових — тато, мама і двоє синів—Хамід (у другому класі) і Батир (у четвертому).

Правду кажучи, приїхали вони не до Галочки, а до її батьків. Батьки з родиною Рахімових дружили давно, ще з дідів. Діди Рахімов і Семенов воювали разс^м, разом лежали в госпіталі і День Перемоги зустріли разом у Берліні. І діти їхні дружили. Коли Ташкент постраждав від землетрусу, Семенови, і старший, і молодший (тоді ще студент), їздили відбудовувати столицю Узбекистану. І отепер Рахімови приїхали до Києва. Правда, не у повному складі. Дома ще лишилося троє дітей. Всього їх у Рахімових було п'ятеро.

Приїхали вони не тільки в гості, а ще й на консультацію до академіка Амосова — у мами Рахімової було хворе серце.

Оскільки батьки займалися такими важливими справами, Хамід і Батир, обоє в однакових тюбетейках, чорняві й мовчазні, поступили під Галоччиву опіку. І вона взяла їх з собою на «прод- льонку». Тим паче, що «продльонка» три години проходила у Ботанічному саду, або, як вони його називали, у Ботаніці.

Позаяк Хамід і Батир були, як уже сказано, мовчазні, спілкуватися з ними було важкувато. Тому десь через півгодини четвертий «А» облишив їх у спокої. І зайнявся своїми звичними справами — грою в м'яча, в класи, стрибанням через резинку тощо. І Галочка, на хвилинку лишивши Хаміда і Батира, щоб зробити «два Буратіно» через резинку, несподівано захопилася і тільки через хвилин двадцять виявила, що вже давно не бачить братів.

Ой! — зойкнула вона.— А де ж мої узбецькі друзі?

Четвертий «А» розгублено перезирнувся. Ніхто не бачив, куди

вони поділися. Кинулися туди-сюди по алеях, по кущах. Узбецьких друзів ніде не було. Не було, до речі, й Дениска.

Ой! Де ж вони?! — схопилася обома руками за щоки Галочка.

Уявляєте? Уявляєте? Жах! — і собі приклала руку до щоки Люська Зарічняк.

Спокійно! — сказав Боцман Вася.— Зараз організуємо по- фук. Тільки Марії Дем'янівні — ані звуку.

Якщо ви не забули, що Боцман Вася шепелявить, то ви, певне, зрозуміли, що «пофук» — це «пошук».

Вчитель групи подовженого дня, тобто «продльонки», Марія Дем'янівна була дуже симпатична, але занадто полохлива. Усякі «надзвичайні події» навіть невеликого масштабу викликали в неї такий переляк, що доводилося заспокоювати її усім класом.

По-моєму, я чув там у кущах «Ань-ань»,— непевно сказав Гришка Гонобобель.

Так чого ж ти мовчав?! От іще!.. Гайда! — махнув рукою Боцман Вася.

І весь четвертий «А» у повному складі сипонув у кущі.

Хлопчики! Дівчатка! Обережніше бігайте! Не впадіть! — гукнула їм услід з лавки під кленом Марія Дем'янівна, одірвавшись на мить від книжки...

...Володька Лобода вчився теж у четвертому класі, тільки в іншій школі.

Я точно не знаю, хто винайшов водневу бомбу. А от водну бомбу винайшов, мабуть, таки Володька Лобода. Це дуже проста штука. Береться соска, звичайнісінька гумова соска для немовлят, що надівається на пляшку з молоком. Ця сама соска в даному разі надівається не на пляшку, а на водопровідний кран. Потім кран потроху відкручується. Під тиском води соска розтягується Л незабаром перетворюється на отакенну ковбасяку.

Коли ви відчуваєте, що вона от-от лусне, ви негайно закручуєте кран, перев'язуєте соску ниткою і обережно знімаєте. Бомба готова. Якщо тепер ви її кинете, то від найменшого зіткнення з головою ворога вона розривається, і вашого супротивника заливає водою з голови до ніг... Ефект надзвичайний! «Ворог» отетерів і принаймні на півгодини вибув із строю (доки не висушиться або не переодягнеться).

Володька Лобода абсолютно неповторна й неможлива людина. Він не визнає жодних ігор, крім війни.

У Володьки широке вилицювате обличчя і приплюснутий, без перенісся ніс,— як у боксера або американського гангстера. Вузькі Володьчині очі палають божевільним вогнем, коли він гасає по Ботаніці і гаркаво репетує: «Уггя!..» — що має означати «Ура». Якщо треба зобразити постріл, Володька не кричить звичайне «піф», «паф» або «пу». Наставляючи пістолетом вказівний палець, він противним голосом несамовито гугнявить: «Ань-ань!» «Ань-ань!» І ці неймовірні звуки сіють у ворожих лавах страшенну паніку.