знайди книгу для душі...
Що ж до мене, то я маю
Дать одвіт на все, що чую,
Що мене тут зачіпає,
І тому за всіх скажу я:
Хай приходить Сехисмундо,
Він твій син, ми так і кажем.
Всі
Це наш принц, верни нам принца,
Королем він буде нашим.
Я вам дякую, васали,
За підтримку цю невтомну.
Проведіть до їх покоїв
Двох Атлантів мого трону13,
Бо він завтра буде тут.
Всі
Честь Басиліо і слава!
Всі виходять, супроводжуючи Естрелью і Астольфо; король залишається.
Входять Клотальдо, Росаура, Кларін
Можу я сказать?
Клотальдо,
Вчасна ця твоя поява.
Хоч тобі до ніг впадаю
І твою сповняю волю,
Я, сеньйоре, цього разу
Здався на мінливу долю
І порушив твій закон,
Акти, що для всіх писались.
Що таке?
Оте нещастя,
Що мені, сеньйоре, сталось,
Попри все, могло б і радість
Незміриму дарувати.
Ну, продовжуй.
Цей сміливець,
Юний, гордий і завзятий,
Увійшов до вежі й принца
Бачив нашого у ній же,
Значить…
Не журись, Клотальдо.
Якби сталось це раніше,
Не сьогодні, я б гнівився,
Але сам розкрив я тайну,
І байдуже, що він знає
Річ відому та звичайну.
Втім, зайди пізніш до мене,
Я скажу тобі багато,
І багато й ти мені
Зробиш радо чи нерадо,
Ставши рушієм подій,
Що до цього світ не бачив;
А цих в’язнів, за яких
Ти боїшся, я пробачив
Так, як і твою помилку.
(Виходить)
Вічно славен будь, сеньйоре!
Доля зглянулась над нами.
Це мій син, о моя зоре,
Не скажу йому про це.
(До Росаури і Кларіна)
Іноземці-пілігрими,
Ви вже вільні.
Я цілую
Твої ноги.
Я для рими
Тільки трохи, бо двом друзям,
Скільки літер тих - байдуже.
Це ж ти дав мені життя,
Той живу я славний муже,
І тепер довічно буду
Я твоїм рабом.
Незгодний,
Те, що дав я, - не життя,
Адже той, хто благородний,
Не живе після образи;
Отже, ти сюди з’явився
Відомстити за образу,
Як сам кажеш, і змилився,
Бо життя не дав тобі я,
Ти й не взяв його з собою;
Знай, життя нема без честі.
(Убік)
Так я дух йому озброю.
Зізнаюсь, його не маю,
Хоч отримую від тебе;
Але помстою очищу
Честь свою так, як і треба,
Щоб життя моє потому,
Як явлю свою відвагу,
На твій дар було подібне.
Тож візьми цю гостру шпагу,
Що носив ти. Адже знаю,
Її досить, щоб помститься,
Кров’ю ворога омивши,
Бо, моєю бувши, криця
(Я кажу про ту хвилину,
Як тримав я найміцнішу)
Відомстить.
Твоїм ім’ям
Зброю вдруге я привішу
І клянусь на ній, що грізно
Відомщу, хоч ворог клятий
І могутній.
І впливовий?
Я боюсь про це казати;
Не тому, що я в твою
Тут не вірю обережність,
А тому, аби прихильність
Цю до мене в протилежність
Ти не обернув.
Ні, ближчим
Ти б мені був після того,
Таж і ворогу невільно
Не подав би я підмоги.
(Убік)
О, якби дізнатись, хто він!
Щоб не думав, що довіру
Я твою шаную мало,
Відкажу відверто й щиро:
Ворог мій - московський герцог,
Це Астольфо.
Клотальдо (убік)
Я не в змозі
Стерпіть болю, це важніше,
Ніж гадав я у тривозі.
Що ж, з’ясуємо цю справу.
(До Росаури)
Як зродивсь ти московитом,
То не міг сеньйор законний
Тебе скривдить перед світом:
Повертайсь на батьківщину
І облиш своє шалене
Поривання мстити.
Знаю,
Що він принц, але для мене
Кривдник він - і все!
Не може,
Хоч і вдарить по обличчю,
Скривдить принц тебе.
(Убік)
О небо!
Це для мене кривдно вдвічі.
Розкажи, бо я не можу
Те сказать, що уявляю.
Розказав би, та не знаю,
Чом повагу відчуваю
Тут, коли дивлюсь на тебе,
І пошани не ховаю,
Та не важуся сказати,
Що цей одяг - таємниця,
Я ж не той, на кого схожий:
Зваж, і все тут проясниться, -
Чи Астольфо, що приїхав
Шлюб з Естрельєю узяти,
Цим не міг мене образить?
Знай, сказав я забагато.
Росаура і Кларін виходять.
Зупинись, не йди, послухай!
Що за лабіринт, де розум
Віднайти не може нитки?
В кого помочі попросим?
Честь моя страждає, ворог
Сильний давсь на горе наше,
Я васал, вона ж бо жінка:
Хай дорогу небо вкаже;
Ще не знаю, чи з цієї
Вийду прірви, й що тут буде,
Як все небо - таємниця,
А весь світ наземний - чудо.
Іван 16.04.2018
Цікаво
Велеслав 09.11.2017
Геніальне завше загадкове.
Й щоб панораму гір красу побачить
Самому вище слід піднятись значить.
  18.09.2016
Читати треба краще, щоб було зрозуміло