Слава ЗСУ!

Астольфо і солдати виходять з одного боку, з другого - інфанта Естрелья і придворні дами. За сценою - військова музика і залпи салютів.

Астольфо

Знов побачивши в цім краї
Ваші очі, мов комети,
Обізвалися в розмаї
Разом сальви і кларнети,
Сурми, птахи й водограї;
Лине музика, й привітні
У єдиному завзятті
Ваш небесний лик, як рідні,
Сурми вславлюють крилаті
І птахи їм вторять мідні.
Так вітають вас, сеньйору,
Перекоти канонади,
Як лункі птахи Аврору,
Як громи звитяг Палладу
І як пишні квіти Флору;
Бо, привівши день із мрева,
Ви - Аврора в сяйві свята,
Флора в мирі, і крицева
В грізний час війни Паллада9
І в цім серці королева.

Естрелья

Якби слово вимірять
Мали вчинками людськими,
Ви б не стали дивувать
Славослів’ями такими,
Де вас може розвінчать
Вся пишнота ця військова,
Із якою я борюсь;
Тож гадаю, що ця мова
Повна лестощів, - боюсь,
Що це річ невипадкова.
Ниці вчинки, слід вам знати,
Подобають тільки звіру,
Батькові омани й зради,
Щоб улещувать надміру
І підступно убивати.

Астольфо

Тут не все відоме вам,
Тож, Естрельє, і не ймете
Віри ви моїм словам;
Ну, послухайте, і все те
Розкажу, що знаю сам.
Еусторхіо вмер Третій
У Полонії й лишив
Трон Басиліо по смерті,
Доньок своїх осиротив,
Від яких ми, добросерді,
Народились. Як на мене,
То вже доля. Клорілене,
Ваша мати, а моя
Тітка, - нині їй сія
В небесах чертог священний, -
Була старшою, а друга
Тітка ваша й моя мати, -
Хай не сниться їй недуга, -
Ресісунда її звати,
Шлюб взяла, знайшовши друга
У Московії; і там
Я зродивсь. Про те, що скоро
Буде тут, скажу я вам.
Вже Басиліо, сеньйоро,
Як і всі ми, своїм літам
Піддається, більше схильний
До наук, ніж, хоч і вільний,
До жінок; він без дітей
Овдовів; і ми на цей
Трон могли б зійти всесильний.
Ви народжені сестрою
Старшою, та я тепер
Тут як син перед дочкою,
Хоч від меншої з сестер,
Першість маю за собою.
Про ваш намір і про мій
Ми вже дядькові сказали,
Тож сьогодні він, благий,
Зробить те, що ми прохали,
І розсудить нас мерщій.
З цею я прийшов метою
Із Московії сюди;
Не грозив я вам війною,
Але, як тут не суди,
Ви ж воюєте зі мною.
О, як хочеться мені,
Щоб народ, астролог мудрий,
Провістив, що жде в ці дні
Нас обох, що з нами буде,
Щоб ви стали по війні
Королевою й корону
Дядько вам віддав свою,
Щоб дістали по закону
Ви імперію й мою
Вірну вам любов до скону.

Естрелья

Це лицáрство і хвала
Змушують мене сказати,
Що хотіла б я, незла,
Вам імперію віддати,
Щоб моєю теж була;
Хоч любов свою гарячу
Вам звіряю й свій секрет,
Все ж боюсь за вашу вдачу,
Вас бо зраджує портрет,
Що на ваших грудях бачу.

Астольфо

Про свій намір у свій час
Вам скажу, бо не підходить
Місце й вадить сурем глас,
(За сценою грають сурми)
Що вістять - король виходить
Із вельможами до нас.

Сцена шоста

Входить король Басиліо із своїм почтом.

Естрелья

Мудрий Фалес…

Астольфо

Наш Евклід10…

Естрелья

Що світилами…

Астольфо

й зірками…

Естрелья

Славно правиш…

Астольфо

стільки літ…

Естрелья

І за знаками…

Астольфо

й значками…

Естрелья

Визначаєш…

Астольфо

їхній хід…

Естрелья

О, дозволь після розлуки…

Астольфо

О, дозволь після розпуки…

Естрелья

Обів’юсь плющем круг стану…

Астольфо

На коліна тут я стану.

Басиліо

Небожата, дайте руки
І повірте, я вже знаю
Вашу вірність, крім усього,
Королю й своєму краю,
Тож, не кривдячи нікого,
Вас обох я урівняю.
Тим-то вам я довіряю
Справу нелегку й прохаю
Тихо вислухать мене,
Адже йдеться про складне,
Що здивує вас без краю.
Мій небоже і небого,
Двір Полонії преславний,
Ленники, васали й друзі,
Важусь я на чин державний.
Ви вже знаєте, що в світі
Працею, а не указом,
Заслужив я вчений ступінь,
Що, змагаючись із часом,
Пензлі нинішніх Тімантів,
Мармури нових Лісіппів11
Вже Басиліо великим
(Що ж, мені цей жереб випав)
Тут мене проголосили.
Ви вже знаєте, шаную
Я науки, особливо
Математику ясную,
Через що я відриваю
Час від слави й справ поточних,
Щоб навчатися щоденно;
Гляну - й по таблицях точних
У віках прийдешніх бачу
Стільки різного й нового,
Що, здолавши час, про все це
Я кажу раніш за нього.
Ті високі зводи сніжні,
Ті скляні дахи безкраї,
Що їх сонце осяває,
Що серпом їх місяць крає;
Ті пливкі алмазні сфери,
Ті тремкі криштальні арки,
Що їх зорі прикрашають
І таємні повнять знаки, -
Це найбільша із наук
Моїх років, книг священних,
Де на сторінках сапфірних,
В вічних зшитках незнищенних
Пише прямо і нерівно
Літерами золотими
Небо наші щасні долі
І зрадливі разом з ними.
Я так бистро їх читаю,
Що простежую душею
За їх рухами швидкими
По дорогах над землею.
Краще б небо повеліло,
Щоб раніше, ніж мій геній
Розтлумачив їх нотатки
І їх аркуші знаменні,
Я життя своє утратив,
Впавши жертвою страшною
Його гніву, щоб не сталась
Ця трагедія зі мною,
Бо ж і розум тут гостріший
За ножа для нещасливця,
Адже той, кому знання
Чинять шкоду, - самовбивця!
Так скажу, та скажуть ліпше
Мої успіхи й діяння,
Прошу тиші, щоб почули
Ви про них оповідання.
Королева Клорілене
Народила мені сина,
У якому проявила
Чудеса небесна сила.
Перед тим, як із живого
Вийти склепу й світло боже
Взріти (адже народитись
І померти - це так схоже),
Він з’являвся породіллі
В снах і в мареннях червоно,
І здавалось їй, що люто
Розриває в неї лоно
Дикий нелюд і, скрасившись
І крові її пролитій,
Смерть несе їй, народившись,
Людське чудище століття.
Наближався день пологів,
І збулось лихе, о доле,
Бо жорстокі передвістя
Не обманюють ніколи.
Він знайшовсь за гороскопом
За таким, що днини тої,
Кров ллючи, стялося сонце
З місяцем в жахнім двобої.
За бар’єр обравши землю,
Двоє світичів небесних
Бились, промені схрестивши,
Як на шаблях величезних.
Це затемнення жахливе,
Що зазнало сонце знову
Після того, коли кров’ю
Смерть оплакало Христову,
Сталось, бухало пожаром,
Аж здавалося, що візьме
І заб’ється вмить світило
Ув останнім пароксизмі.
Небеса покрились млою
І тряслись доми великі,
Хмари плакали камінням
І спливали кров’ю ріки.
Цього ж дня, що з болю корчивсь,
Жару сонячного повен,
Сехисмундо народився,
Зразу всім явивши хто він.
Смерть матусі заподіяв
Мов сказав несамовитий:
“Я - людина, бо почав я
За добро вже злом платити”.
До своїх звернувшись студій,
Я узрів у всьому з жалем
Те, що буде Сехисмундо
Чоловіком вкрай зухвалим,
Принцем-кривдником жорстоким
І монархом нечестивим,
За якого королівство
Стане розбратом злостивим,
Школою хвальби й пороків,
Академією зради,
А він сам, пойнятий шалом,
Серед злочинів і звади,
Має тут мене звалити,
І себе, хоч я правую,
Біля ніг його побачу
(Це із соромом кажу я!),
І мої сивини стануть
Для ступнів йому за килим.
Хто не вірить злу, коли
Зло постало зрозумілим
З його студій, що він робить
Із любові та потреби?
Тож, повіривши у долю,
Що мені явило небо
Віщуваннями лихими
І майбутньою бідою,
Я рішився ув’язнити
Звіра, зродженого мною,
Щоб довідатись, чи мудрий
Має владу над зірками.
Сповістити, що знайшовся
Мертвим принц, і в день той самий
Я звелів поставить вежу
Серед лісу і каміння
У цих горах, де б наледве
Пробивалося проміння
Через вхід, що брили грубі
Загороджують велично.
Заборону там з’являтись
Об’явили ми публічно,
Як і ту сувору кару, -
Це закон, а не безправ’я.
Про причини, чом так сталось,
Вам, підданці, розказав я.
Там живе наш Сехисмундо,
Нещасливець полонений,
Де лише один Клотальдо
Спілкувався з ним і, вчений,
Викладав йому науки,
Католицького закону
Вчив так само, бувши свідком
Його злигоднів у всьому.
Тут є три задачі; перша:
Так шаную гордовиту
Я Полонію, що хочу
Вас звільнить від служби й гніту
Короля-тирана; був би
Не сеньйор я, щоб країну
До такої небезпеки
Привести свою єдину.
Друга: просто так позбавить
Спадкоємця кров од крові
Небом посланого права,
Непохитного в основі, -
Це не християнська милість;
Жоден-бо закон при цьому
Не говорить щоб, не давши
Йому змоги, стать самому
Злим тираном, то й дізнавшись,
Що мій син тиран неситий
І на злочини зугарний, -
Я не буду їх чинити.
Третя з них і вже остання, -
Бачу помилку в тому,
Що повірили так легко
Ми провіщенню лихому;
Хоч його сама природа
Спонукала до пороку,
Він же міг його уникнуть,
Долю виправить жорстоку,
Бо нестримність і зловісний
Блиск зорі на небосхилі
Долю нам лише згинають,
Та зламать її не в силі.
Отже, все обміркувавши,
Зваживши на всі причини,
Я до висновку прийшов,
Що здивує вас, єдиний.
Завтра, щоб не знав, що рідний
Він мій син і ваш владика,
Посаджу я Сехисмундо
(Це ж подія, і велика!)
В королівському палаці
На своєму на престолі,
Де він вами буде править,
Де йому по добрій волі
Всі на вірність присягнете;
Таким чином по порядку
Розв’яжу я три задачі,
Про які казав спочатку.
Перша з них, - якщо він буде
Мудрий з вами й справедливий,
Подолавши передвістя,
Про яке тут чули всі ви, -
То здобудете законно
Принца, що недолю звідав,
Мав за двір і почет гори,
Ну, а звірів - за сусідів.
Друга. Тож, якщо зухвалий,
Тішачи пиху жорстоку,
Він помчиться без гнуздечки
По шляху свого пороку, -
Буду знову милосердним,
Злу поставивши заслону;
І, його лишивши спадку,
Я вчиню все по закону,
Бо вернуть його в темницю
Не жорстокість, а покара.
Ось і третя: якщо буде
Принц таким, немов почвара, -
Вас шануючи, васали,
Дам я вам державців, гідних
Цього скіпетра й корони;
Тож, як престолонаслідних
Небожа й небогу в шлюбі
Королівському з’єднаю,
Справедливість учинивши
По законнім обичáю.
Це велю вам як король,
Це як батько вас прошу я,
Це як вчений вас прохаю,
Це як старший вам кажу я;
І, якщо сказав Сенека
Нам іспанський12, що для краю
Рідного король - це раб,
То як раб я вас благаю.