Слава ЗСУ!

- Скажи Мар'ї, щоб на базар iшла.

- Мар'ї немає, - одказує Христя.

- Як немає?

- Немає.

- На чорта й краще! То збирайся ти.

Христi давно хотiлося пiти куди-небудь з двору, хоч на людей, на мiсто подивитися. Мерщiй одяглася вона, ухопила корзину i - готова.

Недалеко вже й до базару - палицею кинути. Уже й вози видно, крик i гвалт людський чується, як з перехресної улицi вискочила панi.

- Здрастуйте, Антон Петрович, - скрикнула до пана, простягаючи руку. - На базар?

- На базар.

- Будемо ж разом iти.

- Чого се ви однi? - питає пан.

- Та я не одна: там десь ззаду дiвчина зосталася. От лихо з сими слугами! Куховарка як пiшла учора звечора, та й досi немає.

- I у вас так? I в мене не краще. Воно, видно, усi куховарки зговорилися на сьогоднi.

Панi зареготалася; зареготався i пан. Христя iде ззаду мовчки. Коли чує - наче що штовхнуло її в бiк. Зирк - Марина!

- Здорова, Марино! - призналася Христя.

- Христя? - скрикнула та. - Де ти взялася?

- Я вже бiльше мiсяця як тут. Служу.

- Як же се? А дома хто?

- I вже тепер дома! - понуро одказала Христя.

- Як саме?

Христя почала було розказувати, та вони якраз дiйшли до базару. Пан повернув в одну руку, панi - в другу.

- Марино! Ти знаєш усi ходи; прийди до мене - докажу, - просе Христя.

- Прийду, прийду. Безпремiнно прийду. На днях жди! - i обидвi розiйшлися.

Як Христi ще раз бажалося стрiнути Марину, поглянути їй у обличчя, подивитися на її убори. Зовсiм переродилася дiвчина - панночкою виглядає, i у платтi, коси в дрiбушки заплетенi, платок на шиї… "I скора яка стала - зовсiм не та Марина!" - думає Христя, поспiшаючи за паном.

На базарi не барилися: купив пан м'яса та зiлля, з тим i вернулися. Прийшли додому, уступають у кухню - лежить на полу Мар'я, голова платком закутана.

- Ти де була, вiялася? - скрикнув на неї пан.

- Я нездорова, - не пiдводячись, одказала охриплим голосом Мар'я.

- Марш з двору, коли нездорова! Як на всю нiч бiгати, так i здорова! Марш!

Мар'я пiдвелася. Платок, що прикривав її обличчя, зсунувся з голови на плечi. Аж пан оступився назад, глянувши на її лице, а Христя трохи не скрикнула! На йому не видно було нi очей, нi рота, нi носа - один шматок пухлого та синього, як бразолiя, м'яса!

- Де се ти? Хто се тебе? - скрикнув здивований пан. З тих балабух, що понависали над очима, полилася якась мутна вода. Мар'я тремтiла, мов у трясцi.

- Господи! - каже пан. - Що ж, якби тебе хазяїн або хазяйка ударила хоч раз - якої б ти заспiвала? Зараз би пiшла жалiтися; а як москалi он як морду розтовкли - так i нiчого!

Мар'я, як мала дитина, заридала i впала на пiл, закриваючись платком. Пан здвигнув плечима, плюнув i пiшов у горницi. На Христю напав такий страх, що вона боялася пiдiйти до полу: чорне, збите обличчя Мар'їне не сходило з-перед її очей… "Що се з Мар'єю? Невже се той москаль, що вона розказувала i так журилася за ним?" Жаль пройняв наскрiзь Христине серце.

- Христе, голубко! Послужи за мене, поки я перележу, - з-пiд платка загомонiла плакучим голосом Мар'я. - Я тобi несказанно дякувати буду.

У Христi навернулись на очах сльози, i, не поклич її панi у горницi, певно, вона б розплакалася. Там, у горницях, дiждавши, поки пан вийшов кудись, вона почала прохати:

- Панiчко, голубочко! мною, як хочте, робiть, не женiть тiльки Мар'ї З двору. Куди вона пiде, страшна така?

- Та що ж там з нею?

- Збита вся - курцi нiде клюнути!

Панi пiшла подивитись. Жiноче жалiсливе серце обiзвалося, коли вона глянула на Мар'ю. Пораявши якоїсь мастi, вона одiслала її в комору.