Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Повiя

Пiд таку годину трохи не все мiсто висипає на улицю. Тiльки тi, кого лиха хвороба приковує до лiжка або нагальна робота припиняє коло печi та коло прибирання, зостаються у хатах; а то всi, хто має хоч хвилиночку зайву, мерщiй сунуть на улицю дихнути повiтрям вiльним, помилуватися свiтом ясним, погрiтися сонечком теплим. По улицях - наче плав пливе! - кишить по їх народу всякого: i старi, i малi, i той, хто пожив уже або ще жить починає; багатий i убогий, пишно наряджений чи латками вкритий - всi перемiшалися мiж собою, збилися вкупу, сказати б - порiвнялися… бо на всiх їх однаково сонечко свiте, усiх їх однаково тихий вiтерок обвiває, усiм однаково хочеться дихати, жити. А проте, як неоднакова до людей доля, то таке помiж ними i єднання. Бийся, кажуть, кiнь з конем, а вiл з волом! Отак i тут: не, дивлячись на те, що всi збились вкупу, ходили одно бiля одного, плече з плечем, а проте кожний вишукував товариша по своєму пiр'ю: пани вiталися тiльки до панiв, купцi - до купцiв, заможнi - до заможних, убогi - до убогих. Однi тiльки старцi вiталися до всiх, хоч їх i нiхто не вiтав, та мала дiтвора радо обзивалась до всякого, хто їй кидався в вiчi або чим-небудь вражав, не дивлячись на те, чи то був знайомий, чи незнайомий, багатий чи убогий, рiвня чи нерiвня… Оже на те вона й була дiтвора, щоб не потурати нi на що, через те її й зупиняли старшi, що ходили бiля неї за провожатих.

Серед того невпинного людського плаву геть одсторонь собi походжали наїжджi пани невеличкими гуртами, ведучи помiж себе тиху розмову, їм треба багато де про що помiж себе побалакати - дiла на з'їздi чимало, а тут, як на те, ше й особливе дiло, важне дiло, бо давно вже клопоче їх голову, не дає спокiйно спати, наважується, хоч i не зовсiм, одтерти вiд земської справи, а все ж не перед вести, не першу постать зайняти… Он на повiтових З'їздах гласних з сiрого мужиччя бiльша половина, а по деяких повiтах тiльки третя частина справжнього спинкового панства, а то мужиччя та ученi молодi верховоди, що за мужиччя руку тягнуть, меншими братами їх взивають; злигалися помiж себе та що хотять, те й роблять, важкими печатками обкладають, до управи своїх вибирають. Є чимало повiтових управа де за старших колишнi голови та писарi засiли, а що вже члени, то кожна управа не менше як одного у себе має. На що губернська - i та собi за члена рiзйика одiбрала!.. Невже воно так повинно бути? Невже ми - чисте зерно помiж збоїною та метлицею - повиннi змiшатися з нею i запропасти? Невже ми не виб'ємося на сам перед, де колись-то стояли, ближче до трону? Не зарятуємо тих порядкiв у царствi, що їх нашi голови та руки складали i мiцiї amp; боронили вiд усякої лихої напастi?.. Невже ми попустимо завести його у ту безодню, в яку ведуть очевидячки всякi вискочки-верховоди? То буде сором дворянськiй честi! Всесвiтнiй сором впаде i поб'є нашi голови!.. Нi, се не може бути, се не повинно статися! Гукнемо гук на все царство, на весь свiт великий: мерщiй до рятунку! до зброї!

Найбiльше клопотався про це губернський маршал Лошаков. Хоч вiн не крився нi вiд кого, що сам вийшов з давнього козачого роду, що його прапрадiд Лошак служив колись за бунчукового товариша у якомусь козачому полку, - оже тепер вiн не змiг себе прилучати до того темного та неосвiченого гурту во з козацтва викопала його доля. "Всякому часу довлєєт його злоба", - казав вiн тим молодим верховодам, що iнодi натякали йому про його породу i про те, що йому, "козачому синовi", не личйло б зрiкатися свого роду. "Я не зрiкаюсь його, - вихвалявся вiн, - я низько уклоняюся перед усiм тим, що козацтво доброго зробило, з якою завзятiстю свою вiру i свiй край боронило. Так за тi часи i треба було робити. Тiльки як часи: перемiнилися, то треба було i самим слiдкувати за часом, iти за вiком, а не стояти на одному мiсцi Хто не йде вперед, той поступається назад! Наше козацтво так i зробило: одстоюючи тiльки свої вольностi та права, воно не схотiло йти за вiком, одсторонилося того культурного напряму, до якого вела iсторична доля, i через те зосталося заднiх пасти. Ну, а я тому, що вже вмерло, що повинно було умерти, уклонятися не буду. Треба уперед йти, а не назад рачкувати!"

Попередня
-= 164 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!